Історія добродійки: Наталя Поповкіна

“Коли робиш добро – не очікуй, що тобі хтось має відплатити тим же. Роби добро просто так, тоді світ стане кращим”

На початку повномасштабної війни Наталя з вокзалу Краматорська провела 17-річного сина у Польщу, а сама евакуювалась у Київ. Якось у черзі за гуманітарною допомогою вона зрозуміла, що також хоче допомагати. Так, Наталя почала шукати варіанти й натрапила на сайт Клубу Добродіїв.

“Мене завжди чіпляли історії родин з дітьми, мабуть, тому що мій син професійно займається баскетболом і вся його команда для мене завжди була, мов рідні діти. У Донецькій області я підтримувала родини, які опинились у скрутному становищі. Допомагала продуктами і дитячими речами”, – говорить Наталя.

У волонтерському штабі Клубу Добродіїв вона верифікує анкети родин і у вільний від роботи час допомагає на складі збирати посилки.

“Історії родин, з якими я спілкуюсь, ніколи не залишають мене байдужою. Моя найулюбленіша – це коли я телефонувала жінці, яка попросила допомогу, бувши вагітною на 9 місяці. І коли я їй дзвонила, щоб перевірити дані, вона вже народила! При чому лише декілька годин тому і в мене була можливість її привітати. Радію, що причетна до допомоги людям, які попри складні часи продовжують народжувати та виховувати дітей, адже вони – наше майбутнє”, – каже добродійка.

За її словами, вона з великою радістю йде допомагати у волонтерський штаб, бо там завжди панує доброзичлива атмосфера.

“Я познайомилась з багатьма цікавими людьми. Мені дуже подобається спостерігати за молоддю, яка рветься до бою. Згадую себе в ці роки, коли всі горизонти були відкриті. Волонтери фонду стараються з усіх сил, аби швидко скласти якомога більше посилок і відправити їх. З дівчатами з верифікаційного центру ми спілкуємося навіть поза спільним волонтерським чатом, допомагаємо одна одній в різних життєвих питаннях”, – зауважує добродійка.

Кожному волонтеру, який вже активно допомагає або тільки думає приєднатись до волонтерського руху, Наталя бажає сил. “І наголошую, коли ти робиш добро – не очікуй, що тобі хтось має відплатити тим же. Роби добро просто так, тоді світ стане кращим”.

Всі мрії Наталі зараз про зустріч з рідними, які залишились у Донецькій області, обійми з сином, якого не бачила півроку і про море.

“Я хочу, аби нарешті вся наша родина об’єдналась і ми були разом. А потім поїхали на море і гарненько відпочили”, – ділиться жінка.