Коли ти в чиємусь списку важливих людей: інтерв’ю з менторкою Марією Ісмагуловою

«Менторство — це вишукувати силу поза вразливістю» — такими словами менторка Марія Ісмагулова описує свій досвід участі в проєкті від Клубу Добродіїв.

Шлях до менторства

Марія — спеціалістка з питань охорони та захисту дітей у Швейцарській неурядовій організації. Професійна діяльність та особисті переконання привели її до бажання стати менторкою для підлітків, позбавлених батьківського піклування. Шукаючи можливості, Марія натрапила на інформацію про проєкт Клубу Добродіїв у соціальних мережах і вирішила долучитися.

«Я вірю, що прийде момент, коли громадські організації візьмуть на себе частину впровадження соціальних послуг держави», — переконана вона.

Перші кроки і непростий початок

Перша зустріч зі своєю менті, Вікторією, відбулася за піцою та какао. Марія згадує, що спочатку говорила практично лише вона.

«Підліткам потрібен час, щоб придивитись до нової дорослої людини, зрозуміти, чи варто йти в цей контакт, чи це безпечно. По моїм першим відчуттям вона була насторожена, ніби в стані готовності захищатись».

Марія описує Віку як прекрасну, тендітну та свідому дівчину, яка зуміла зберегти свій чуйний внутрішній світ, не дивлячись на зовнішні обставини.

«Я не можу сказати, що моє життя якось відчутно змінилось», — розповідає Марія про роль менторки. — «В мене є родина і двоє маленьких дітей, багато роботи, а також соціальна складова, в якій я взаємодію з різними родинами, людьми, проєктами. Тож в моєму житті з’явилась ще одна людина — моя менті, про яку я пам’ятаю, яка в фокусі моєї уваги».

Марія зізнається, що найважче було триматись саме менторської ролі — не заміняти дівчині маму, вчительку чи психолога, а залишатись саме менторкою. У цьому допомагали супервізійні зустрічі з психологом, які організовував Клуб Добродіїв.

Довіру між ментором і менті неможливо прискорити. Кожна розмова, кожна спільна подія — це ще одна цеглинка у фундаменті стосунків. Саме тому Марія не поспішала, даючи їхньому зв’язку формуватися природно, крок за кроком.

Вони писали одна одній у телеграмі, ділилися голосовими повідомленнями та мемами. Зустрічалися наживо, коли дозволяв графік — адже Вікторія теж багато працювала і вчилася. 

«Ми значно ближче одна до одної, ніж на початку проєкту», — ділиться менторка. — «Мені важливо було показати, що я доросла, яка на її стороні, до мене можна прийти з будь-чим — і це безпечно».

Справжньою нагородою для ментора стає момент, коли менті робить перший крок назустріч. Вони бувають непомітними для інших, але для людини, яка поступово будує довіру, вони значать надзвичайно багато.

«Перший місяць ініціатором наших розмов та зустрічей була я і тільки. Але пам’ятаю, як отримала перше “привіт, ти як?”, а нещодавно також “може зустрінемось в неділю?”».

Особливі моменти

За цей час було кілька випадків, які особливо зворушили Марію та показали, що їхні стосунки з менті розвиваються у правильному напрямку. 

Одним із таких моментів стала звичайна вправа в робочому зошиті «Мій шлях із ментором/кою».

«Вона виписала 4 людей, серед яких була я. За проникливим відчуттям вдячності за довіру прийшло розуміння відповідальності. Безпечне підтримувальне коло навколо дітей, які мали інституційний досвід або опинились у складних обставинах, здебільшого дуже крихке та невелике. Тому опинитись в цьому списку іноді більш цінно, ніж може здатись на перший погляд», — розповідає менторка.

Ще одним щемливим моментом, який глибоко запам’ятався Марії, була їхня крайня зустріч.

«Я відчула особливе тепло всередині, коли приїхала на нашу зустріч. Я помахала Віці, яка вже чекала мене в домовленому місці, і ми обмінялися такими щирими усмішками. Саме в цю мить я зрозуміла — весь цей шлях, який ми пройшли разом, дійсно був значущим».

Результати і майбутнє

Історія Марії показує, що менторство — це не просто проєкт з формальними рамками початку і кінця. Це тонкий процес побудови довіри та створення безпечного простору для розвитку. І навіть якщо результати не можна одразу виміряти чи побачити, вони обов’язково проявляться у потрібний момент.

«Іноді навіть недовга щира взаємодія, де до тебе ставились з повагою та давали простір бути собою, може зігріти у потрібний момент життєвого шляху».

Участь у проєкті допомогла менторці впевнитись у правильності вибору своєї професії та тому, що не на все можна написати інструкції. Бо досвід кожної дитини, яка проходила чи проходить через складні життєві обставини, є індивідуальним.

Хоча проєкт наближається до завершення, Марія планує залишатися відкритою до взаємодії. Ба більше, вона має намір продовжувати займатися менторством і дуже хотіла б, щоб більше свідомих дорослих відкрили для себе цей шлях.

Проєкт реалізовано за підтримки ЮНІСЕФ Україна.