Героїня історії Лєя Занько, впевнена, що як в IT, так і в благодійності важлива ефективність. Чи зустріла вона святих людей на шляху добра, кому насправді допомагає благодійність і що потрібно мати, щоб допомагати — читайте в історії добродійки Лєї Занько.
Моя позиція в ІT компанії DataRobot називаэться Director of Employee Experience. У мої обов’язки входять речі, пов’язані з мотивацією, і навчанням співробітників. Тобто я працюю не з технологіями, а з людьми. У мене ніколи не було запиту «увійти в IT», просто одного разу я була без роботи і не перебираючи говорила «так» на всі пропозиції. До цього я працювала на телебаченні, у ресторанному бізнесі, поліграфії. Тому не виключено, що IT – це теж не фінальна крапка моїх пошуків себе.
У мене ніколи не виникало питання, чи займатися благодійністю. Можу, тому і допомагаю.
Дорослі – це дуже дивні істоти. Ми всі в дитинстві проходили через якісь травматичні ситуації, у кожного вони були свої. Коли ми зростаємо, то продовжуємо робити те ж саме зі своїми дітьми, ніби не знаємо, як сильно це може на них вплинути. Напевно, мені хочеться хоч трохи це виправити. Поки ти дитина, у тебе банально немає можливості допомогти собі. Можливо, я ще не до кінця пропрацювала свої дитячі травми і всередині мене живе мала дівчинка, якій часто болить. Коли допомагаєш іншим, то допомагаєш і собі. Дивним чином це працює.
Я також допомагаю безхатченкам і мене хвилює тема домашнього насильства.
Тема домашнього насилля мені близька по особистим причинам, тому у цьому напрямку, я поки не знаю, як саме можу допомагати, щоб це не зашкодило мені самій.
Тут так само як і з дітьми часто відчувається безвихідність, коли жертви домашнього насилля не в силі щось змінити. Знаю багато історій, коли жінка може піти, але це набагато складніше зробити і, як правило, це пов’язано з економічною не свободою. Моїм наступним кроком я бачу просвіту жінок на тему, як вони можуть заробляти і чому залежність від чоловіка – це погано, яким би класним він не був.
Також мене цікавить питання ментального здоров’я. Десь я проявляю себе активніше, десь поки збираю інформацію і шукаю форму екологічної, але ефективної допомоги.
Про Клуб Добродіїв я дізналася після знайомства з Марією Артеменко (засновниця фонду). Ми з чоловіком запускали освітній проект для школярів і шукали партнера, який міг би допомогти нам з питанням соціальної відповідальності. Проєкт з тріском провалився, але він був потрібен для того, щоб ми зустріли Марічку.
Я добре пам’ятаю нашу першу зустріч. Марія приїхала красива, усміхнена, з ідеальним манікюром, без нальоту метушні і цим мене підкорила. До цього я думала, що благодійники – це замучені святі люди, а потім я подивилася на Марію і зрозуміла, що єдиний спосіб допомогти іншим – почати з себе. Неможливо віддати те, чого у тебе немає, будь-то гроші, сила, енергія або любов. Маша зачарувала мене двома речами: своєю українською і непохитною вірою у те, що допомогати може кожен.
Мені пощастило, що мене оточують люди зі співзвучними цінностями. Напевно, тому ми і є один в одного. Круто, що мені не потрібно розповідати їм, що займатися благодійністю – це важливо.
Розповідати про Клуб Добродіїв допомагає сам фонд. У нього багато волонтерів, які створюють сенси, придумують реалізацію, пишуть тексти, малюють картини, організовують логістику, роблять фандрейзингові сторінки, працюють з партнерами, заповнюють звітності і роблять ще мільйон важливих речей. Зробити цю роботу одному просто нереально, але коли це синергія великої кількості людей, розповідати про це дуже просто і в кайф.
Коли мої знайомі дізнаються, що я активна волонтерка, вони реагують по-різному. Все залежить від того, наскільки людина глибоко в цій темі. Хтось пропонує з’їздити зі своїми дітьми в дитячий будинок або передати б/у речі. У такому разі я говорю, що ми це не вітаємо. Але в основному запитують, як вони можуть допомогти і я радію, коли ми знаходимо можливості зробити це не тільки грошима. Наприклад, недавно моя подруга, яка працює рекрутером, допомагала дівчатам у розширенні їх команди. Це не менш цінно, ніж зробити донейт.
Найбільше мені відгукуються освітні проекти, які дають дітям знання або вчать певній професії.
Мені подобається, що ми даємо можливість отримати навички, завдяки яким вони швидко можуть почати заробляти, а також взаємодіяти з соціумом. Соціальні навички – це дуже велика проблема, часто діти з дитячих будинків до випуску не знають нічого про реальний світ: як приготувати яєчню, як випрати шкарпетки чи заварити чай. Я вже мовчу про фінансову грамотність, взаємодію з держ органами, питаннями їх прав тощо.
Таким чином у 18 діти виявляються «поза системою» і навколишній світ звалюється на них різко і оглушливо.
Вихованці дитячих будинків сімейного типу готові до дорослого життя набагато краще, оскільки активно беруть участь у побуті сім’ї.
Круто, що зараз держава сприяє тому, щоб у нас було менше дитячих будинків, а більше будинків дитячого типу.
Найбільше мені запам’яталася поїздка з дітьми до Нацполіції, коли поліцейські розповідали вихованцям «Чебурашки» про їх професію. Я сама подивилася на хлопців та дівчат з поліції зовсім по іншому. Зрозуміла, наскільки вони круті.
Основний стереотип – благодійністю займаються святі люди, а всім іншим там не місце. Але ні, це звичайні люди, зі своїми слабкостями і тарганами. Я цьому підтвердження.
Другий – для того, щоб допомагати, потрібно бути багатим. Звичайно, якщо у тебе не закриті базові потреби, це робити складно. Але допомогти можна мільйоном способів, був би внутрішній запит і ресурс часу.
Можна допомогти репостами в соцмережах, фізично або інтелектуально, виконуючи якісь завдання для фонду. Нещодавно я допомагала дівчатам шукати шафу в офіс. Це може зробити будь-яка людина, незалежно від кількості грошей у гаманці. І таких задач дуже багато.
Саме тому мені поки складно говорити про безхатченків, наприклад. Або жертв домашнього насильства. Але соціум має чути ці проблеми і навчитися їх визнавати.
Колись я вирішила, що мені не потрібно нікому подобатися. Я не депутат і роблю це не для того, щоб за мене проголосували на виборах.
У той же час, ставлю перед собою завдання розповідати голосно про ефективну допомогу, тому серед моїх друзів вже не виникає ідеї «поїхати пограти з дітьми» з дитячого будинку і привезти їм ящик цукерок та іграшок. Напевно «просвітництво» звучить занадто голосно, але це те, до чого я прагну.
Говорити про благодійність потрібно чесно. Без жалю, без гри на емоціях, з повагою до тих, кому ви хочете допомогти. Не спекулюйте — у всіх маса своїх проблем, люди з радістю відгукнуться і так, не потрібно бомбити їх негативом і чужим болем.
Потрібно вчитися правильно розповідати про серйозні проблеми. Однозначно вірю у те, що говорити про благодійність потрібно. Хоча я ще сама в процесі відповіді про те, як саме.
Мені складно судити, чи сприяла пандемія розвитку емпатійності людей, але точно стало очевидно, що ми всі в одному човні. У людей з’явився час зупиниться від перманентної гонки і подивитися по сторонам. Багато людей під час пандемії задумалися про речі, на які до цього не вистачало часу.
Як і всі інші люди, я втомлюються від стресу і метушні, а відновитись мені допомагає час зі своїм чоловіком та котами. У топі допомогти також книги, спорт, тиша, природа, друзі.
Як не дивно, дуже перезавантажує навчання.
Я купила багато онлайн-курсів і хоча зірвала всі терміни їх проходження, отримую масу задоволення.
Я люблю вирішувати задачі, говорити з розумними людьми, побути на самоті у тиші, гуляти з чоловіком. Знати, що день прожитий недарма. Щасливими мене роблять прості речі: свіжий манікюр, тренування, цікава книга, подарунки, квіти, смачна їжа. Головне – звертати на них увагу, а не робити автоматично.
Думаючи над цим питанням, я згадала свою молодшу сестру, вона закінчила 3-й курс Київського університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю психолог. І вона вже займається благодійністю — консультує підлітків онлайн в організації Teenergizer щодо будь-яких питань, а також тем, пов’язаним з ВІЛ.
Так ось, Ксенія, що б я тобі порадила:
Благодійність – це не в істериці відправляти гроші на невідому картку, бо ми отримали жалобні фото. Потрібно включити мізки і подумати, у чому проблема, і як я можу допомогти максимально ефективно і етично.