За листопад 2023 року, клієнти Антошка перерахували 354 144 гривні, які стали підтримкою для 338 дітей, що отримали рюкзак підтримки!
Решта дітей перебувають майже в усіх інших областях.
Ось історії деяких родин, яких змогли підтримати клієнти Антошка!
“Наша родина з Миколаївщини, а саме містечка Очаків на узбережжі Чорного моря. У перший день повномасштабного вторгнення РФ вдарила Кінжалами по нашому військовому порту, мотивуючи це тим, що там була розташована база НАТО… Серед загиблих були мої однокласники, друзі, учні, просто знайомі… У місті зникли продукти, магазини розпродувалися та закривалися, люди масово виїжджали, але тілтки власним транспортом, бо громадський припинив ходити. Проте, до квітня ми все ще не усвідомлювали, що це далеко не кінець. Коли окупанти захопили Кінбурнську косу і почали звідти обстрілювати Очаків щодня – і РСЗВ, і мінометами, і ствольною артилерією, а мій молодший син вночі на четверту сирену біг із закритими очима до коридору (до підвалу ми припинили ходити, бо діти почали хворіти) – я зрозуміла, що не зможу більше виглядати перед дітьми спокійною, і ніхто нам не скаже, куди прилетить наступного разу. Найстрашніше, що від коси до міста усього 4 кілометри по воді, і спочатку ми чули вибух, а потім вмикалась сирена… До повномасштабного я працювала у картинній міській галереї, і оскільки це велике приміщення, міська адміністрація створила там штаб з видачі гуманітарної допомоги. Разом з колегами по культурі ми працювали у штабі, і це трохи повертало мене до життя. Коли відкрились жахи Бучі, я просто зателефонувала на роботу і повідомила, що буду вивозити дітей у безпечне місце… Батьки не захотіли поїхати з нами. Так ми опинились на Вінниччині, у Калинівці, де я мала знайомих дівчат (вони приїздили до Очакова з дітьми відпочивати щоліта). Подруги допомогли знайти квартиру, адже Калинівка уже була переповнена – херсонцями, маріупольцями, навіть бучанами… Машини з заклеєними скотчем дірами замість вікон, скотчеві написи”Діти”… Старший син залишився онлайн в своїй Очаківській школі, молодшого повела в перший клас також онлайн, також у “свою”школу, сподіваючись, що ми скоро повернемося. Завдяки виплаті від ООН, та виплатам ВПО, що ми оформили, потроху ми налагодили свій побут. Я знаходжу в інтернеті ситуативні підробіток, адже добре знаю англійську. За цей час пройшла курс із дизайну, шукаю можливості працевлаштуватися, та цей ринок зараз переповнений. Зустріла прекрасних дівчат, з якими плетемо маскувальні сітки та кікімори. Діти також знайшли тут нових друзів, але всі ми чекаємо повернення додому.” — розповіла нам мама двох дітей Ірина.
Рюкзак підтримки для її дітей — нагадування, що про них турбуються не тільки їх батьки, а й всі українці!
Приєднуємось до кожної цитати вдячності і дякуємо кожному, хто зробив дива для дітей в листопаді!
Приєднуйтесь до акції на касах магазинів Антошка!