Джерело: інформаційне агентство “Грушевського, 5”

Марія Артеменко – засновниця благодійної ініціативи “Клуб Добродіїв”, працює на посаді Senior PR у компанії “GresTodorchuk PR”, яка спеціалізується на культурних проектах. В інтерв’ю для “Грушевского,5» Марія розповіла, яка повинна бути блогочинність і якої допомоги потребують діти-сироти.

Марія, розкажи про благодійну ініціативу “Клуб Добродії”, як взагалі виникла ідея?

За збігом обставин я почала їздити в дитяче відділення Національного інституту раку. В свої тоді 18 років з великим емоційним натхненням думала, що можу рятувати життя. Відверто кажучи, через рік в мене “зірвало башню” і я зрозуміла, що саме тут я волонтером не можу бути. Мені важливо, щоб всі сили, які я вкладаю, були продуктивними і приносили результат. В хворобах це складно. Бо скільки сил ти б не вкладав, і скільки грошей не назбирав, часто видужання не залежить від нас. Але зупинятися я не збиралась. Усвідомила те, щоб бути добрими потрібно бути сильним, а не безпомічним.

Я почала їздити в дитячі будинки, побачила дуже багато проблем, почала спілкуватися з психологами, соціологами – вивчати проблему сирітства в Україні. Познайомилася зі спеціалістами, які вже давно працюють в цій сфері і рік була просто волонтером в дитячому будинку. А потім в моїй голові почав структуруватися досвід, знання і почали вже виникали конкретні задачі. Потім був Євромайдан, в якому я активно приймала участь. І в кінці кінців прийшло нове усвідомлення: якщо ти хочеш вкладати сили в розвиток цієї країни, роби те що в тебе виходить найкраще. Далі компанія JWT, яка відгукнулась на прохання реалізувати мої ідеї в назві та візуальному стилі. Саме вони вигадали назву “Клуб Добродіїв” і візуальне оформлення. Паралельно я запропонувала і своїм активним знайомим долучитися до допомоги дитячим будинкам. Сформувалася команда із 5 дівчат: крім мене системною роботою з дитячими будинками займається Ніка Прохорчук, Наталія Фадєєва, Тетяна Дьякова, Ярослава Новосад, а з нами сотні волонтерів і благочинників, які долучаються до окремих проектів.

В чому полягала твоя робота волонтерства в дитбудинку?

Я ніколи не ставила собі цілі збирати тисячі чи мільйони гривень. Для мене головне, щоб сироти були конкурентноспроможними в суспільстві. Щиро впевнена, що не варто пропагувати ідею жалості, адже дітям-сиротам потрібні знання, навички та можливості, а не співчуття. В усіх п’яти дитячих будинках, якими опікується “Клуб Добродіїв”, ми знаємо про дітей все – як кожного звати, про що вони мріють, чим живуть кожного дня, говоримо про страхи і мрії . До речі, окремим напрямом діяльності “Клубу Добродіїв” є здійснення найзаповітніших мрій сиріт.

Скільки часу потрібно, щоб дитина відкрилася чужій людині?

Важко сказати. Є така штука, що з самого початку в дитячих будинках діти налаштовані на споживацький підхід… який насправді виховало в них суспільство. Коли ми почали встановлювати з ними зв’язок, коли вони зрозуміли що ми відповідальні та щирі в своїх намірах, пройшло більше ніж пів року. Зате тепер волонтери, які з нами їдуть навіть вперше в своєму житті до дитячого будинку, позбавлені моменту притирки, бо діти довіряють тим, хто з нами приїжджає. Крім того, завжди перед поїздкою проводжу глибоку роботу з волонтерами, пояснюю їм наші цілі – що і як ми робимо, – разом готуємося до поїздки. Я зі своєї сторони, знаючи дитячий будинок і маючи трохи креативу в голові, можу сформувати що саме буде цікаво для дітей, а інша людина, яка має бажання реалізувати свій волонтерський поклик чи допомогти в світі, – продуктивно витратити свій час, натхнення і сили.

Одне з головних правил “Клубу Добродіїв” – все має бути відверто. Дитина не зобов’язана з тобою спілкуватися, якщо ти їй не подобаєшся, або навпаки, якщо тобі не подобається дитина – ти не зобов’язаний її цілувати й обіймати, чи дарувати подарунки. Потрібно відразу визначати особисті кордони при спілкуванні з сиротами.

Продовження інтерв’ю – на сайті.