Сучасна молодь вірить в перемогу України, хоче бути корисною у відбудові країни після війни, та потребує більше підтримки з боку дорослих. Такі результати продемонструвало соціологічне дослідження, проведене БФ Клуб Добродіїв у співпраці з гуманітарною організацією Plan International, про це повідомляє радіо NV

Про що свідчать цифри

Комплексне всеукраїнське соціологічне дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє» проводилося компанією Kantar у якісний та кількісний етапи. Під час якісного етапу з підлітками віком 13 — 19 років було проведено чотири онлайнові фокус-групи тривалістю 90 хвилин кожна. Результати фокус-груп було використано для розробки інструментарію кількісного етапу, в ході якого опитали 600 молодих людей 13−19 років методом face-to-face.

«Для нас було важливо спиратися не на наше особисте уявлення щодо потреб, які мають сьогодні українські підлітки, а на конкретні дані. Тому, щоб розуміти, з чим ми маємо працювати, і щоб у подальшому мати можливість створювати сервіси, рішення і проекти для підлітків, ми запропонували організації Plan International провести розгорнуте дослідження з чотирма фокус-групами з різних регіонів України», — розповідає засновниця і керівниця Клубу Добродіїв Марія Артеменко.

Що хвилює молодь під час війни, якими є найбільші страхи і переживання підлітків, за допомогою чого вони відволікаються від новин про війну, чи достатньо підтримки отримують від дорослих та яким чином пов’язують свою долю з Україною в подальшому — ось основні аспекти, на яких було сфокусоване дослідження.

Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото Марія Артеменко. Презентація дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє»
Так, результати показали, що 73% опитаних підлітків найбільше хвилює війна в Україні — вона проходить крізь всі сфери життя червоною ниткою. Ще 23% опитаних підлітків найбільше хвилює навчання — вони переживають через іспити, стикаються з відсутністю мотивації, хочуть ходити до школи, спілкуватися з однокласниками та викладачами вживу. Чимало зі школярів були позбавлені такої можливості ще за часів коронавірусної пандемії, коли навчальний процес довелося перевести у дистанційну форму.

Питання про те, як найкраще організувати для дітей навчання, найгостріше постало для багатьох сімей влітку 2022-го, каже Марія Артеменко. Що більше наближалася осінь, то чіткіше було зрозуміло, що війна в Україні не завершиться завтра, а, отже, треба вирішувати, де і як навчатимуться діти. Особливо ті, хто виїхав за кордон ще навесні або на початку літа.

«Для багатьох навчання сьогодні відбувається в онлайн-форматі. Через вимушений переїзд чимало підлітків втратили друзів. Наприклад, це ті, хто переїхали з Маріуполя в Київ, але ще не знайшли у столиці нових товаришів, — пояснює Марія Артеменко. — Або, наприклад, це історія, коли хлопець танцював бальні танці протягом багатьох років, і у нього була постійна партнерка. Він виїхав, але вона залишається на окупованій території. Це також ніби частинка тебе, яку складно віднайти тут і зараз».

37% опитаних в ході дослідження підлітків зазначили, що їм стало важче знаходити нових друзів. Загалом же, опитані хлопці та дівчата, окрім нестачі спілкування, відмічають, що стикнулися з такими складнощами як: страх і тривожність, потреба в коштах, герметичність простору, як-от неможливість залишитися наодинці, обмеження в пересуванні та поїздках, а також нестача фізичної активності, також одноманітність життя, відсутність часу й можливостей на хобі, та залежність від соцмереж.

Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото — учасники освітнього інтенсиву для підлітків «Мені вдалося!» від Клубу Добродіїв
Крім того, на плечі підлітків лягає також і відповідальність догляду за іншими членами родини, зокрема за молодшими братами і сестрами. 43% опитаних підлітків мають братів і сестер, і майже половині з них необхідно допомагати батькам по догляду за ними. Для 15% це становить певну проблему, адже забирає їхній час. При цьому, на запитання: «Чи подобається тобі наглядати за меншими братами і сестрами?» 40% відповіли: «Скоріше подобається», по 19% обрали відповіді «Дуже подобається» і «Важко відповісти», 16% проголосували за «Скоріше не подобається», а ще 6% — за категоричне «Ні».
Клуб Добродіїв, Дан Балашов. На Фото: учасники освітнього інтенсиву для підлітків «Мені вдалося!» від Клубу Добродіїв
«Зараз усі ми перебуваємо в специфічних умовах, які вносять великі корективи у рольові навантаження в сім’ї. Чимало жінок виїжджають з дітьми, одночасно перебираючи на себе ролі, які до цього виконував, наприклад, батько. Тобто це більше навантаженості на жінку, і так само може бути й збільшення навантаження на дітей. Перекидання нових зобов’язань на дитину — потенційний стрес для неї перемішаний зі страхом, що вона не впорається», — пояснює психологиня, ведуча груп підтримки для дітей та батьків проєкту Поруч, Наталя Пашко. Вона радить дорослим шукати правильний підхід до підлітків: не змушувати щось робити, а просити про допомогу.

У пошуках підтримки

Однією з наскрізних тем у дослідженні стала підтримка та потреба підлітків у ній. Більшість респондентів відповіли, що отримують достатньо підтримки з боку дорослих: батьків, інших родичів, вчителів, товаришів та однолітків. Та навіть незважаючи на це 59% українських підлітків хотіли би мати більше підтримки від своїх близьких. І це — не дивно, зазначає Наталія Пашко. Адже у зв’язку з війною підлітки переживають як первинні втрати, тобто фізичну втрату когось або чогось, як-от втрату близької людини або дому, так і втрати вторинні, наприклад, втрати стабільності, здоров’я, звичного режиму, контакту з близькими, мають складнощі адаптації у нових умовах:

Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото — Анатолій Анатоліч на презентації дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє»
«Енергія, закладена на розвиток, йде на його утримання або ж на зацикленість на травматичних переживаннях. Дитяча психіка — дуже чутлива і вразлива. Дитині може бути складно».

81% українських підлітків вважають своєю опорою батьків, при цьому 25% також шукають опори в самих собі. Та навіть попри це 83% респондентів бажали би дізнатися, як вони можуть краще підтримувати себе в складні часи.

Ефективна підтримка з боку дорослих можлива лише в тому випадку, якщо самі дорослі відчувають себе емоційно стабільними та цілісними. Наталія Пашко згадує так зване «правило кисневої маски»: спершу дорослий має стабілізувати свій стан, щоб мати можливість допомогти дитини.

«Через різні непередбачувані ситуації зараз дитина може бачити дорослого в різних станах. І дорослі мають вчитися якось опановувати ці стани. Батьки опановують техніки стабілізації власного фізичного, емоційного, когнітивного стану. В такому випадку вони зможуть показати своїм дітям, як стабілізувати себе. Вони також зможуть пояснити дитині: «Якщо я чогось боюсь — це теж нормально».

Психологиня пояснює, на що дорослим слід звертати особливу увагу для того, аби вчасно розпізнати «тривожні дзвіночки» у поведінці дитини”. Ці маркери можуть відрізнятися в залежності від віку дитини.

Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото — учасниця освітнього інтенсиву для підлітків «Мені вдалося!» від Клубу Добродіїв
Так, якщо йдеться про дошкільний вік, такі діти, переживаючи психологічні травми, можуть відмовлятися від звичної для них діяльності: від ігор, дослідження світу абощо. Загалом, якщо дитина замкнута в собі, ізолювалась від всіх, не хоче говорити, і це триває більше тижня, варто звернутися по допомогу до спеціаліста.
«Щодо інших проявів стресу, може спостерігатися ефект того, що „діти дуже швидко ростуть“, тобто дитина раптом перебирає на себе роль дорослого. Або ж навпаки — це може бути регрес, — наводить інші приклади Наталя Пашко. — Це можуть бути зміни в емоційній та поведінковій сфері. Дитина була досить активною у навчанні, а тепер нічого не хоче, або ж їй складно запам’ятовувати матеріал».

Віра в перемогу й бажання відбудовувати країну

Навіть попри окреслені складнощі, підлітки все одно продовжують мріяти, сподіваються на краще та очікують на перемогу України. 91% опитаних молодих людей хотіли би опанувати нові знання. А якщо б з’явилася можливість переспрямувати кудись свої зусилля та приділяти більшу увагу якісь справі, 43% воліли би почати заробляти власні гроші. 22% хотіли би займатися власними хобі, а 15% записалися б на додаткові навчальні курси.

Попри те, що через вплив війни майбутнє для багатьох молодих людей видається дещо туманним, 67% респондентів знають, ким хотіли би стати. Що ж до війни, то 95% підлітків вірять в перемогу України, а 86% респондентів бачать своє майбутнє саме в Україні. Якщо розкласти останній пункт більш предметно, виходить, що 70% опитаних хочуть жити і навчатися в Україні, 10% хотіли би виїхати за кордон на навчання, а потім повернутися, по 6% хочуть виїхати за кордон, допоки не закінчиться війна, але потім повернутися в Україну, або не знають, як відповісти на поставлене запитання. І лише 8% хочуть виїхати з країни і залишитися за кордоном.

«Ми віримо в перемогу. І нам вже потрібно планувати, як розвиватися, що робити, коли вона станеться. Це один з посилів, які ми намагаємося вкласти в комунікацію з підлітками і підштовхувати їх бути трампліном до саморозвитку, самопідтримки», — коментує результати дослідження Марія Артеменко.
Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото: учасниці дискусійної панелі під час презентації дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє»
90% опитаної молоді хочуть бути корисними Україні: розвивати економіку, інфраструктуру, волонтерити, брати участь в благодійних, соціальних, еко ініціативах, допомагати ЗСУ, підтримувати культурну спадщину та розвивати інноваційні технології. При цьому, 43% вже долучалися до волонтерства: збирали кошти для армії, плели маскувальні сітки, допомагали дітям одягом та іграшками, пакували допомогу, готували чи роздавали їжу тощо.

Прагнення до дорослості й до героїзму — це основна задача підліткового віку, каже психологиня Наталя Пашко. Це спроби довести цьому світу: «Я — можу»:

«Проявляти цей героїзм, відчувати, що „я теж можу впливати“ — реалізація вікової потреби. Тому підлітки дуже включаються в процес допомоги ЗСУ, залучаються у волонтерську діяльність тощо. Проте у підлітків є й інша сторона: вони не завжди оцінюють оцей героїзм, його межі, й те, коли він може бути для них небезпечним».

Сила та рішучість молодих людей, відображені в проведеному дослідженні — надзвичайні, підкреслює Міа Хаглунд Хілас, голова місії Plan International в Україні. Такі дослідження є дуже корисними, каже вона, оскільки допомагають переглянути вже існуючі програми з молодими людьми та почати більш ефективну співпрацю з ними, залучаючи їх до прийняття всіх рішень. Адже у більшості країн, де працює Plan International, діти та молодь у таких процесах зазвичай представлені недостатньо.

Клуб Добродіїв, автор Дан Балашов. На фото: учасниці дискусійної панелі під час презентації дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє»
«Ми прагнемо зміцнювати спроможність молодих людей бути ефективними діячами, надавати їм доступ до прийняття гуманітарних рішень. Підтримка їхнього лідерства, дослуховування до них мають вирішальне значення, зокрема і як можливість кинути виклик та змінити гендерні соціальні норми», — наголошує Міа Хаглунд Хілас.

Залучення підлітків до прийняття рішень — одна з основних цілей, яку вбачає для себе також і Марія Артеменко. Вона каже: під час презентації результатів дослідження, на яку було запрошено, власне, і самих підлітків, було виокремлено важливе правило. Воно звучить так: «Нічого для нас — без нас». Тобто нічого для і про підлітків — без підлітків. Це хороше правило, яке варто брати в роботу, додає вона:

«Наше завдання — щоб голос дітей був почутий, щоб дорослі почали давати їм більше підтримки, розвертати на них увагу, більше включатися в соціальні процеси. І включати самих підлітків у процеси прийняття якихось рішень і розробки змін. І ми працюємо над втіленням цього завдання у життя».