“Раніше ми чекали приводу, щоб розповісти про свої почуття, після занять – робимо це просто так”: відгуки родин про заняття арттерапії в Білій Церкві

Для підтримки та відновлення дітей військових та тих, хто вимушено покинули домівку, Клуб Добродіїв започаткував цикл арттерапевтичних занять. Перші групи стартували наприкінці березня у Білій Церкві.

Протягом 10 тижнів, діти віком від 10 до 14 років у супроводі арттерапевтки працювали над відновленням та стабілізацією власних станів. Фахівчиня допомагала дітям справлятися з емоціями і хвилюваннями, викликаними переживаннями за близьку людину, а також справлялися зі складними життєвими обставинами.

Після завершення арттерапії, ми поспілкувалися з батьками, чиї діти відвідали курс. Ділимося історіями та зворотнім звʼязком і з вами.

Переїхавши та втративши домівку донька перебувала у стані шоку, такі заходи – це просто необхідно

Родина Гелецьких виїхала з Донецької області, з міста Селидове: “У квітні минулого року, поруч з будинком був серйозний приліт, я взяла карту і почала шукати, де моїм дітям буде більш-менш безпечно”, – згадує Тетяна Гелецька.

На новому місці проживання почалися нові проблеми та виклики – дітям дуже бракувало звичного кола спілкування, власної домівки та постійно було відчуття того, що ти у чужому місті. Так, побачивши запрошення на арттерапію під Клубу Добродіїв, пані Тетяна не вагалася – зателефонувала і записала 12-річну Ксенію.

“Результат після відвідин арттерапії я помітила майже одразу. Раніше Ксенії було важко виразити свої емоції. Не могла просто, без приводу обійняти, сказати “я тебе люблю”. Але коли на заняттях вони пропрацювали емоційний стан, для мене було здивуванням, що Ксюша не приховує більше емоції, а демонструє їх – у нас почалось порозуміння. Звісно, плюсом стало також те, що вона познайомилась з однолітками. Ми приїхали в абсолютно нове і чуже місто, школу вона відвідує онлайн. І друзів взагалі не було. І вона їхала туди знайти нових друзів”, – розповіла жінка. .

На заняттях Ксюша познайомилась з однолітками, вони спілкувалися, дуже подобалось щось робити своїми руками, навіть створила та повісила карту бажань над робочим столом. Безпечний дім, подорожі і не витрачати життя на дрібниці – те, про що мріє дівчинка.

“Щоразу моя дитина поверталася з занять і ділилася своїми враженнями. Не було жодного разу, щоб вона приїхала і сказала, що більше не хоче їхати, бо не сподобалось. Одна із вправ на терапії було намалювати своє безпечне місце і Ксюша намалювала свою кімнату у рідному місті, точно її змалювала. І, звісно, не забула улюбленця – кота”, – ділиться мама Ксенії.

Тетяна Гелецька зізнається, що практика говорити про свої почуття і емоції відкрила і її саму: “Раніше ми чекали приводу, щоб поділитися тим, що відчуваємо. Зараз ми вже не чекаємо певного часу, просто ділимось один з одним”.

“Ви якби знали, як ваша справа важлива. Коли ти проживаєш цю асоціалізацію, втрачаєш домівку, рідне місто. Моя Ксеня просто перебувала у стані шоку, а такі заходи – це просто необхідно”, – розповідає пані Тетяна.

Після арттерапії у доньки зникла тривожність, покрищився сон на зʼявився спокій 

Родина Негріода з двома дітьми виїхали понад рік тому з Крамоторська. Звісно, шукали безпечний регіон для проживання з дітьми. Білу Церкву обрали випадково. На новому місці чекали типові проблеми – відсутність власного житла, діти, особливо старша донька Анастасія дуже сумує за рідним домом, друзями, спілкуванням, які лишила, втікаючи від війни.

“До арттерапії нам запропонував приєднатися соцпрацівник, який закріплений за нашою родиною. Донька відвідала всі 10 занять, сподобались абсолютно всі. Розповідала, що найбільше сподобалось спілкування з однолітками, те, що вони постійно щось робили своїми руками і їй неймовірно сподобалось спілкування з самим арттерапевтом. Як мама я помітила, що після відвідин арттерапії – донька стала більш спокійною, тривожність пройшла, покращився сон. Але найбільше приємно те, що донька розширила коло спілкування, знайшла новий колектив, бо її друзі залишилися вдома”, – ділиться Вікторія Нергіода.

Анна Разумова, арттерапевтка, яка проводила заняття, відмітила, що арттерапія – це куточок стабілізації, засіб навчитися надавати самостійно допомогу та підтримку у бурхливому сьогоденні.