У 24 роки Марина вже поєднує кілька ролей — працює в міжнародній корпорації, займається благодійними проєктами та підтримує підлітків разом з командою Клубу Добродіїв.
Вибір професії для неї був цілком свідомим: ще зі підліткових років вона знала, що хоче працювати з людьми та сенсами.
«Я закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю соціологія, а свою магістратуру здобула в Парижі у сфері маркетингу», — розповідає вона.
Марина пояснює, що ці дві науки не такі далекі, як здається на перший погляд — в центрі обох стоїть людина, її поведінка, звички та патерни.
«Мої роботи змінювались, але я завжди була дотична до маркетингу. Зараз я працюю бренд-активаційною менеджеркою в компанії L’Oréal».
Вона зізнається: у маркетингу немає романтики, яку приписують йому ззовні.
«Багато хто думає, що маркетинг — це лише красиві картинки й ролики. Але насправді це дуже “приземлена” професія. Тут є багато цифр, розрахунків, стратегій. І справжній маркетолог має вміти все: від конструювання бюджету до вміння шукати правильні сенси».
Працюючи одночасно над кількома проєктами, Марина добре знає, наскільки важливо вміти відновлюватися й приділяти час собі.
Вона активно займається спортом, ходить у театри та на вистави. З вересня стала студенткою Школи Лувру й щотижня слухає лекції з історії мистецтва. Короткі подорожі в інші міста допомагають освіжити думки, а зустрічі з близькими завжди повертають сили.
Зараз у неї вже є своє коло друзів за кордоном, з якими вона охоче проводить час, але так було не завжди. Перші місяці життя в іншій країні виявилися випробуванням — нове середовище, самостійність і відсутність близьких поруч. У 2022-му, ще будучи студенткою Могилянки, Марина вирушила до Парижа за програмою обміну.
«Чесно кажучи, я не хотіла їхати — батьки наполягли. У двадцять років я залишила сім’ю в Україні, де триває війна, і стала повністю відповідальною за себе. Тоді я подорослішала на п’ять років вперед. Без моїх друзів витримати перші пів року було б дуже складно», — зізнається вона.
Живучи в Парижі, Марина тримає міцний зв’язок із домом. Вона підтримує ініціативи, що змінюють життя підлітків в Україні, і знаходить для себе можливості бути корисною навіть на відстані.
Її знайомство з Марією Тодорчук відбулося у 2021 році, коли Марина долучилася до соціального проєкту Андрія Федоріва як волонтерка.
«Мені тоді було дев’ятнадцять, я тільки починала свій шлях. Я дуже вкладалася в роботу, і Марічка це помітила. Вона повірила в мене й дала шанс — так я почала працювати SMM-менеджеркою у Фундації Дарини Жолдак», — пригадує Марина.
Згодом через повномасштабне вторгення проєкт довелося призупинити, Марічка тоді мобілізувала команду Клубу Добродіїв, зосередивши зусилля на допомозі дітям та підліткам, які постраждали від війни.
«Навчаючись у Парижі, я все одно залишалася на зв’язку з Марічкою й час від часу допомагала фонду на волонтерських засадах. Коли ж приїхала на декілька тижнів до України, то сама попросилась до команди — мені дуже відгукувалася місія і підхід».
Так у 2023 році вона стала частиною Клубу Добродіїв вже офіційно — у ролі комунікаційної менеджерки.
З безлічі проєктів найулюбленішим для неї залишається «Місце Сили»:
«Це здавалося майже фантастикою — відкрити простір для підлітків у Києві під час війни. Ми працювали без зупинок та варто лише побачити, як цей простір змінює дітей, розумієш — воно того варте!»
Цього року її досвід поповнився ще кількома масштабними проєктами. Один із них — партнерство з Ensemble Ukraine.
«Я була відповідальна за комунікаційну частину від Клубу Добродіїв на благодійному концерті у Брюсселі. Завдяки потужному партнерству разом з Ensemble Ukraine нам вдалося зібрати значну суму, яка перетворилась на терапевтично-відновлювальні програми для підлітків», — розповідає Марина.
Життя між Україною та Європою дало їй особливе відчуття контрасту.
«Війна в Україні — це щоденна реальність, а в Європі — це радше фон, новина, яку можна закрити. Тому важливо пояснювати, показувати і говорити. Я вважаю, що це місія кожного українця за кордоном».
Саме тут і виникають складнощі благодійних проєктів за кордоном — недостатній рівень обізнаності, брак емпатії та відчуття відстані роблять залучення людей непростим завданням. Часто доводиться починати з елементарного: пояснювати факти, запрошувати на події, вести тривалі розмови.
Але для Марини це варте зусиль, адже вона чітко бачить свою місію — допомагати підліткам і робити все можливе, щоб вони мали шанс на відновлення та щасливе майбутнє.
Свої підліткові роки Марина згадує спокійно: без бунтів, але з чіткою національною свідомістю, що формувалася на тлі Майдану, війни на Донбасі та анексії Криму: «Я мала підтримку батьків і друзів, і це давало впевненість, що в мене все вийде. Сучасним підліткам часто бракує саме цього — внутрішньої точки опори».
Її власний досвід лише посилює переконання: підтримка, яку отримуєш у підліткові роки, визначає усе подальше життя.
«Підлітки — це наше майбутнє. Через десять років вони будуть навчати, лікувати, керувати цією країною. Тому важливо, щоб у доросле життя вони входили впевненими й сміливими», — переконана Марина.
Дякуємо Марині за цю відверту розмову. Її історія — про сміливість починати з нуля, про пошук сенсів і про віру в майбутнє, яке творять сучасні підлітки. І водночас нагадування про важливість залишатися поруч із домом, навіть на відстані ❤️