Про проєкт

“Батьки на війні” – страшні слова. Та сьогодні тисячі наймолодших  українців переживають розлуку зі своїми батьками, щодня живуть у стані тривожності та страху за найдорожчих людей, які знаходяться у постійній небезпеці.

Для підтримки та відновлення дітей, чиї батьки зараз знаходяться на фронті та несуть військову службу, Клуб Добродіїв започаткував цикл арттерапевтичних занять. Перші групи стартували наприкінці березня у Білій Церкві. 

Щосуботи, протягом 10 тижнів, діти віком від 10 до 14 років у супроводі арттерапевтки Анни Разумової, працюватимуть над відновленням та стабілізацією власних станів. Фахівчиня допомагатиме дітям справлятися з емоціями і хвилюваннями, викликаними переживаннями за близьку людину. 

Такі заняття покликані стати простором, де можна сміливо ділитися своїми думками та переживаннями, виражати емоції через творчість та відкривати внутрішній ресурс для пропрацювання травми. 

Арттерапевтичні сесії сталі, щоразу їх відвідуватиме однакова група дітей, щоб досягнути максимально якісних трансформацій для кожного учасника. 

Попри те, що групи обмежені та не надто публічні,  привідкриваємо завісу та ділимося, як пройшла перша арттерапевтична субота. 

Творчість – антидот стресу. Олівці, пластилін, глина проти тривожності та замкненості 

Арттерапевтка Анна Разумова озброюється олівцями, пластиліном, фоаміраном, глиною та вощиною і поспішає в молодіжний центр, щоб відкрити першу сесію арттерапії для дітей військових. 

“Сьогодні у нас важливий день – ми всі маємо познайомитись і розібратися, що нас об’єднує та чого ми очікуємо”, – ділиться фахівчиня перед початком занять. 

Знайомство проходить неспішно, хтось із маленьких учасників соромиться, хтось розповідає про себе охоче. Щоб зняти напругу, аттерапевтка пропонує першу вправу – дихальну. 

Усі діти різні, зі своїми захопленнями та баченням світу. І звісно, на етапі зустрічі та знайомства усі дещо соромилися. Вже після першого заходу спеціалістка відмітила – крига скресла. 

Клубочок стабілізації або чому я тут 

Арттерапевтка Анна Разумова для першого дня підібрала вправи, які б дозволили максимально дітям відкритися, на рівні отримати все те, чого найбільше не вистачає – наприклад – спокою чи підтримки. 

“Відпрацьовуємо техніку “Долоньки підтримки” – це своєрідна мережа розуміння для кожного учасника, коли ми визначаємо, хто або що може стати опорою для дитини”, – розповідає арттерапевтка. 

Перше заняття тривало дві години. Навіть цих 120 хвилин виявилось замало, ніхто не хотів йти додому. Добре, що попереду ще 9 субот! 

Ввечері спільний чат з батьками розривався від повідомлень: 

“Син йшов з небажанням, а повернувся в захваті. Розповідає не замовкаючи, як було круто. Дякую”. 

“Дитина просто у захваті від події. З нетерпінням чекає наступної суботи”. 

І ми вже з нетерпінням чекаємо наступних субот. Бо далі тільки цікавіше.