Щоб краще розуміти потреби дітей та ефективно змінювати життя дітей-сиріт, Клуб Добродіїв проходить навчання з психологинею Наталією Пашко. Вона спеціалізується на роботі з дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, та дітьми, які пережили травмуючу подію.

Щоб правильно будувати  взаємодію з дітьми, треба враховувати їхні вікові норми та потреби. Наприклад, діти дошкільного віку активно досліджують світ, у них формується уявлення про добро і зло, інколи вони намагаються звернути на себе увагу через сльози, агресію. У цьому віці діти починають розуміти, що відокремлюються від батьків, але все ще залежать від них, тому часто звертаються до рідних, коли їх щось вразило чи засмутило. Все, що дитина чує про себе в дошкільному віці, стає її внутрішнім голосом, внутрішнім “я”.

Зібрали ключові поради психологині, які допоможуть краще розуміти потреби дітвори та встановлювати з ними контакт.

•  Дитина приходить у світ, щоб рости та розвиватися. Для цього їй потрібно почувати себе в безпеці.
  Складові безпеки:
  безпечне місце — те, про яке є достатньо інформації, прогнозоване;
  безпечний дорослий — той, хто не нашкодить, є передбачуваним, але не обов’язково знайомий.
• Якщо дитина не йде на контакт, дайте їй час та безпечний простір, бо за небажанням спілкуватися може стояти страх або потреба в захисті. Зрозумівши це, ви станете тим турботливим дорослим, який необхідний дитині.
• Одні стосунки травмують, інші — лікують.
  Травма — це розірвана прив’язаність. Відсутність індивідуального контакту, уваги, чи їх “викривленість” можуть травмувати дитину. Дорослий, який 24/7 знаходиться з дитиною, не завжди є для неї безпечним дорослим. Зцілити допоможуть “ексклюзивні” стосунки (системні, а не разові), коли дитина зможе фокусуватися на дорослому. Як можуть допомогти волонтери? — Вони можуть дати дитині досвід паралельної прив’язаності. Це досвід інших стосунків, в яких діти можуть бачити і відчувати себе по-іншому. Від волонтерів діти можуть дізнатися, що “Я не тільки злий. Я — той, хто щось вміє”.
• Дайте дитині можливість обирати, але робіть це поступово. Наприклад, якщо малюєте разом з дитиною, то спершу нехай обере фарбу, пензлі, тематику, потім переходьте до малювання.
  Пам’ятайте, що деякі діти не звикли, коли цікавляться їхньою думкою чи щось запитують. Важливо розуміти, що деякі питання, навіть приємні, створюють для них напруження.
•  Допомагаючи, відштовхуйтеся від того мінімуму, який дитина вже вміє робити. Так вона фокусується на своїх вміннях і шукає можливості їх розвивати, а не на тому, чого в неї немає.
• Фраза дитини “Давай тепер я тебе навчу/покажу…” — ознака встановленого контакту з нею.
• Поведінка дитини — це не завжди її реакція на ваші дії. Поведінка — лише зовнішній прояв емоцій. Її можна змінити, даючи дитині альтернативні знання про себе.
  За системою BASK, за поведінкою дитини стоять емоції та знання про себе, яке вона отримала від значимого дорослого.
  Тобто, спершу дитина щось про себе чує. Це формує її знання (наратив) про себе або ставлення до певної події. Наприклад, коли дитина себе поводить агресивно, а їй у відповідь на це говорять “Ти злий”, у неї формується уявлення “Я — злий і поганий”. На другому етапі ці знання породжують емоції, переживання, почуття (наприклад, страху чи злості), які направляються на себе чи зовнішній світ. В свою чергу емоції та переживання визначають поведінку дитини.
  Висновок: якщо дитина поводить себе агресивно або не йде на контакт, це не означає, що вона невдячна чи зла. За поведінкою може стояти почуття страху. Через травматичний досвід чи насилля дитина думає, що обирати та проявляти себе небезпечно, бо є ризик зробити щось не так, не сподобатися і потім постраждати.
• Найперше завдання дорослих — потурбуватися про себе, бо “мертві бджоли не гудуть”.