Клієнти мережі Антошка в серпні підтримали 417 дітей рюкзаками підтримки!

• 316 дітей виїхали з прифронтових чи окупованих територій
• 62 литини перебувають на прифронтових територіях
• 39 дітей виховуються одним опікуном 

Геогріфічно діти знаходяться:

• 84 дитини в Запорізькій області
• 50 дітей в Харківській області
• 40 дітей у Львівській області
• 33 дитини в Київській області
• 31 дитина в Одеській області
• 22 дитини в Миколаївській області
• 20 дітей в Полтавській області

Та в усіх інших областях України.

Кожні 10 гривень, що клієнти передавали на касах купуючи Добродію перетворились у  437 990 гривень допомоги дітям.

Розподілення заявок географічно, власне відображає, де зараз найінтенсивніші бої та шок для цивільних людей, а також місця, де люди знайшли безпеку для себе та своїх дітей!

Переважно герої нашої допомоги виїжджають зі своїх  окупованих містечок не далеко, так більшість хто виїхав з окупованих територій Запорізької області переїжджають в українські міста та села тієї з області. 

Пані  Олена виїхала з смт. Михайлівка Василівського району Запорізької області до м. Запоріжжя. Жили з сином та чоловіком в окупації 7 місяців. Через поганий емоційний стан дитини  та важку дорогу спочатку не могли виїхати, потім  з чоловіком втратили роботу і зрозуміли, що далі не можуть залишатись та потрібно срочно виїжджати. Було дуже важко починати все з початку.   

Для таких родин рюкзак підтримки — можливість побачити посмішку дитини і відчути, що про їх  дітей турбуються, вони не покинуті. 

“Вітаю, хочу висловити величезну подяку Вашому фонду за надану допомогу. Доня була в захваті, каже, що буде спати з м’якою іграшкою!! Плед та канцелярії- бомба!! Миру всім нам, а Вам наснаги!!!” — написала нам мама дівчинки Мішель з Харківської області.

24 лютого вони прокинулися від вибухом біля дому, влучило в приміщення садочку, який відвідує Мішелька. 

“Пам’ятаю як накрила собою дитину, бо здавалося, що падає дах. У нас був ковід, температура 40… Об 11 нас забрали до Охтирки, тоді ми ще не знали, що там коїться… Жили до 9 березня в погребі без світла та опалення. А потім з надписом “Діти” і  неможливістю дихати від кашлю та відсутністю медикаментів тікали до Диканьки, Полтавського району в складі 4 сімей. Мешкали 16 чоловік, з них 8 дітей в одному будинку. Зараз повернулися до Харкова, відновлюємо житло та життя. Я знаходжуся на 7 місяці вагітності.”.

“Наша родина з Мелітополя.Ми мешкали в військовому гуртожитку на території частини і першими почули війну.Орки 25 лютого вже були в місті.Вони оселились в нашому гуртожитку.Все розграбували.Зараз місто ще окуповане.Наше житло наразі зруйноване разом з окупантами.Чоловік поїхав на війну зразу 24 лютого.Ми з сином виїхали в травні, так як почалися переслідування дружин військових.Зараз знаходимось у Львові, знімаємо житло.Розпочинаємо все спочатку. .Дитина Дуже важко адаптується.В нього немає ні друзів, ні хати .Орки вкрали його велосипед ,колекцію монет,лего. Все що мали — все втратили” —  розповіла нам пані Наталя, мама 15-річного Михайла. 

Коли вони отримали рюкзак підтримки, мама написала нам дуже чутливий відгук: 

“Дуже вам дякуємо. Михайлик у мене вже дорослий.Йому 15 рочків.Але він дуже зрадів м’якенькому осміножку,та дуже лагідному пледику.Льодяник також посмакував.Всі іграшки мого синочка залишились в Мелітополі.Їх вже розтащили роки.У нього також був улюблений пледик.Зараз ми винаймаємо житло..Він накривається ковдрою господині.А тепер, дякуючи вам, у нього буде свій!Дякуємо вам!Все інше в рюкзачку також корисне і потрібне.!”

“Ми родина з Сонячного Скадовська Херсонської області. Чоловік був моряком, і прилетів додому за 2 дні до початку повномаштабки.. Я з сином його дуже чекали, на той момент Остапу було 8 місяців. Прожили в окупації нестерпні 3 місяці. Ми родина військових, мій тато був в Бахмуті в той час ,; таким родинам категорично не можна було лишатись жити серед орків… по нас  могли прийти в будь-який час. І прийшли… але на другий день, коли нас вже там не було???? ось така вона доля…  Наразі, ми в Тернополі. Чоловік був мобілізований до 15 прикордонного загону Сталевий кордон. То ж ми знову з Остапом залишились одні… дороги додому більше немає… дому більше немає. А за рік в Тернополі, я особисто досі не пристосувалась.  До неба вдячність, за всю турботу, вкладену в той великий червоний рюкзак! Я дякую за посмішку дитини, так він відволікається, і не шукає деякий час тата, який на війні!”

Кожній дитині припадає до душі щось своє в рюкзачку!

“Дякуємо за допомогу. Дитина не випускає з рук нову іграшку. Я в захваті від розмальовки. Завдяки рюкзаку дитина зможе проявити себе творчо в позашкільний час. Сумуємо за можливостями, які обмежені через війну.”

“Щиро вдячна вам за такий потужний,корисний,цікавий рюкзак від вашого клубу! Ви робите велику справу для дітлахів. Мій син був по- доброму здивований,яке різноманіття в ньому було! Ми бажаємо вашій команді  гарного настрою, оптимізму, вірних друзів і миру!”

“Дякуємо за те, що не залишаєте наодинці зі своїми складностями. Дякуємо, що в такий важкий час знаходите можливість порадувати діток.”

Та ще сотні дякую з усіх куточків України для клінтєнтів Антошка!

Долучайтесь до акції — разом ми можемо більше!