Волонтерство, яке стало частиною життя: інтерв’ю з Євгенією

Євгенії 43 роки, вона живе в Києві, має 22-річну доньку і працює керівницею відділу дистанційного навчання в мережі АЗК. Паралельно — реалізує себе у волонтерстві: проводить творчі майстерки для підлітків у просторі «Місце Сили». Попри щільний графік і кілька паралельних проєктів, вона знаходить час і натхнення бути поруч із тими, хто зараз потребує підтримки найбільше.

Її шлях у творчість почався задовго до волонтерства — ще до народження дитини, але саме з материнством це набуло нового змісту.

«Материнство — це цікавий етап життя, коли ти відкриваєш у собі абсолютно нові навички. Раптом починаєш робити те, що ніколи б не робила раніше. Наприклад, макраме, аплікації, якісь творчі штучки. Я ще до народження дитини захоплювалась творчістю, але з появою доньки все перейшло на новий рівень», — розповідає вона.

Коли донька підросла, Євгенія відчула, що хоче створити середовище, у якому дитина почуватиметься добре — і вирішила будувати його сама. Так вона почала працювати з підлітками та організовувати для них різноманітні активності. 

«Іноді, коли втомлюєшся від дорослого, корпоративного світу, можливість переключитись на творчість з підлітками — це щось неймовірне».

До системного волонтерства вона долучилась у 2020 році, коли почалась пандемія ковід. Тоді її знайома Оля покликала допомогти фонду «Таблеточки», який постав перед труднощами в організації активностей для онкохворих дітей.

«Через карантин лікарні не пускали відвідувачів, на той час я вже понад 10 років займалась онлайн-навчанням і почувалась у світі “Zoom” і “Google Meet” як риба у воді. Ми почали проводити онлайн-зустрічі з дітьми, які були вдома або на лікуванні в лікарнях. Грали у “Крокодила”, у “Саботера”, спілкувались», — ділиться Женя.

Саме від своєї знайомої вона дізналась про Клуб Добродіїв у 2022 році. Тоді вона долучилась до арттерапевтичних занять, які реалізовувалися у партнерстві з ЮНІСЕФ. 

«Це був мій перший досвід взаємодії з Клубом Добродіїв. Ми разом створювали простір, де можна було малювати, клеїти, створювати щось руками — і водночас проживати свої емоції».

Євгенія згадує, що вже з перших зустрічей відчула: у цій спільноті все на своєму місці — продумано, структуровано, з великою увагою до волонтерів і підлітків.

«Я бачила, як приходили нові волонтери в Клуб Добродіїв — і наскільки важливо, щоб в них був м’який, продуманий вхід. Це зменшує страх і дає бажання повертатись».

Після перших волонтерських ініціатив у Клубі Добродіїв Євгенія відчула, що хоче бути частиною чогось більшого — не лише подій, а й спільноти. Коли з’явилися перші згадки про новий простір для підлітків, вона одразу зацікавилася.

Женя почала уважно стежити за новинами в соцмережах — переглядала сторіс, дописи, фото з підготовки. І з кожним тижнем відчувала, що цей проєкт їй надзвичайно відгукується.

«Я дуже довго чекала, коли відкриється “Місце Сили”. Ще коли в Instagram з’являлись перші натяки, що щось готується — я вже знала, що хочу бути частиною цього. Пам’ятаю, перший візит був саме в день відкриття простору. Було видно, що це — наче викохана дитина для фонду», — зізнається Євгенія.

Сьогодні вона проводить у «Місці Сили» творчі майстерки по вихідних. А також брала участь на фестивалі «Кураж», де допомагала відвідувачам створювати картини-афірмації.

«Це був хвилюючий досвід. Новий формат, незрозуміло, як усе пройде. Але на Куражі було багато дітей з батьками — і ми побачили, що навіть дорослі хочуть долучитися та знову відчути себе підлітками».

Підлітки, за словами Євгенії, відкритіші до самовираження, ніж дорослі. І в цьому полягає їхня суперсила.

«Афірмації — це ж про те, що тебе підтримує. Підлітки більш відкриті до того, щоб шукати цю підтримку в собі. А дорослі часто йдуть за шаблонами, їм складніше дозволити собі відчути, що справді важливо», — ділиться спостереженнями Женя.

На заняттях у просторі вона бачить, що багато підлітків зараз мають підвищену тривожність. Вони стараються зробити все «ідеально», а якщо щось не виходить — з’являється розчарування. Прості, знайомі формати допомагають відчути себе впевненіше. А улюблені активності — це ті, де є простір для експериментів: наприклад, малювання текстурною пастою чи валяння.

За її спостереженнями підлітки — дуже тонкі, уважні й водночас сильні. Вони часто спершу тримають дистанцію, тестують дорослого, перевіряють, чи можна йому довіряти.

«Підлітки зазвичай спочатку тримають дистанцію. Вони перевіряють, який ти дорослий, чи можна тобі довіряти. І тут дуже важливо бути поруч, але не тиснути. Дати сигнал: я тут, і зі мною — безпечно».

Їй імпонує, як сучасна молодь вміє відстоювати свої кордони — м’яко, впевнено, з повагою до себе й до інших.

«Мені дуже подобається це покоління. Вони вміють взаємодіяти на рівних, з повагою до іншої думки. І я думаю, це результат того, що суспільство потроху дорослішає», — помічає вона.

Євгенія з теплотою говорить про «Місце Сили» як про простір, де відбуваються справжні зміни. Вона згадує хлопця, який на перших заняттях говорив лише про війну, а сьогодні вміє ділитися думками на будь-яку тему. І таких історій — багато. Саме тут вона переконалася: точкові дії можуть мати глибокий вплив.

Маючи за плечима кілька років волонтерського досвіду, Євгенія знає: щоб допомагати іншим важливо бути в ресурсі. 

«Обов’язково дбайте про себе, бо волонтерство — це класно, але без ресурсу можна нашкодити. Маску спочатку треба одягнути на себе».

Для Жені волонтерство — це не лише про допомогу іншим, а й про пізнання себе. Воно відкриває нові сторони — іноді дуже несподівані. Виявляється, можна не тільки підтримувати, а й навчатися, зростати, переосмислювати власні цінності.

«Це спосіб здобути нові навички, знайти близьких за духом людей. Головне — обирати ті організації, цінності яких тобі близькі».

Саме завдяки цьому досвіду з’явилося бажання не просто брати участь у волонтерських ініціативах, а й створювати власні проєкти.

«У якийсь момент я отримала багато, а зараз хочу — віддавати», — розповідає вона.

Наостанок Євгенія поділилась з нами своєю мрією. Після перемоги вона хоче їздити у віддалені куточки країни та проводити там майстерки для підлітків. Вона вірить, що такі зустрічі стануть особливо важливими в повоєнний час — адже багато дітей залишилися без батька чи старшого брата, який міг би показати, як змайструвати щось своїми руками. Саме тому такі заняття стануть для них способом відчути турботу, внутрішню опору та впевненість у власних силах.

Ми щиро вдячні Євгенії за її підтримку підлітків і віримо, що її майбутні проєкти точно знайдуть відгук і принесуть багато життєзмін тим, хто цього потребує!