Сказати підліткам те, чого колись не вистачило мені: інтервʼю з добродійкою Настею

У Клубі Добродіїв Анастасія Сутрин поєднує одразу дві ролі – адміністраторки та виконувачки обов’язків операційної менеджерки простору «Місце Сили». Вона усміхається, згадуючи, як колись постійно підходила до керівника з питанням: «А я можу ще щось зробити? А можна мені ще щось дати?» Сьогодні рішення – уже за нею. І відповідальність теж.

«Приємно розуміти, що ти виріс, що тобі довіряють більше. І ти справляєшся. Це прям вау – відчувати, що ти можеш, що ти важливий», – ділиться добродійка.

За освітою Настя – фармацевтка. У школі найбільше любила біологію, природу й завжди хотіла допомагати людям. «Напряму робити боляче, уколи й усе інше,  я не була готова. А от таблетки – це вже інша справа», – жартує вона.

Паралельно Настя багато років працювала з дітьми в недільній школі, тому шлях у благодійність виявився природним. Хоча з підлітками все інакше.

«Якщо діти поважають тебе, бо ти дорослий, то підлітки ставлять під сумнів усе, що ти вмієш. І випробовують тебе. Це був виклик», – каже добродійка.

Після звільнення Київської області вона виїхала до Німеччини, працювала в садочку, допомагала українським дітям із перекладом. Коли повернулася додому, свідомо шукала роботу саме у сфері благодійності – так і опинилася в Клубі Добродіїв.

Початок цього шляху припав на складний період, сповнений особистих втрат і сильних переживань.

«Я прийшла у фонд із цілим клубком болю. І мене ніби взяли на руки й пронесли через цей важкий період», – згадує дівчина.

Настя каже, що підлітки стали для неї своєрідною терапією. У своїй ролі вона бачить просту, але важливу місію – сказати їм те, чого колись не вистачало їй самій.

Вона добре пам’ятає, як почувалася «інакшою» – дівчинкою з села, яка прийшла у вже сформований клас у Києві і довго шукала своє місце. Саме тому її особливо тішать історії, коли підлітки знаходять у Місці Сили «своїх».

• Це група підтримки для дітей військових, які вперше відчули: «Я не один».
• Це дівчина, яка захоплюється фінансами й книжками, нарешті знайшла друзів за інтересами.
• Це хлопець із труднощами мовлення, який із замкнутого підлітка перетворився у того, хто проводить настільні ігри й допомагає на подіях.
• Це компанія підлітків, які раніше не випускали телефони з рук, а тепер їх не зупинити – вони жартують, спілкуються й самі записуються на активності.

Свій шлях у Клубі Добродіїв Настя описує одним словом – затишний. Для неї це про місце, де тебе приймають таким, як ти є, де зростання відбувається природно – через довіру, підтримку і маленькі щоденні кроки.

«Якщо я можу зробити хоча б на один відсоток чиєсь життя кращим – моє життя вже не було даремним», – каже вона.

Саме з таких маленьких відсотків народжується щось велике.