Кожні 10 гривень, залишені вами перетворюються на набори базової підтримки для родин, які опинились на межі виживання через війну.
“Мене звати Катя, я переїхала з Харкова (район Салтівка) ще в кінці лютого 2022 року. Війна почалась для нас дуже раптово, коли почули о 5 ранку страшенні вибухи. Я тоді була на 7 місяці вагітності. Швидко зібрали декілька речей, бо думали, що це ненадовго і через тиждень ми знову повернемось додому. Виїхати, на жаль, ми не змогли, бо вже о 7 ранку танки зайшли в місто. Спочатку з сестрою і її донькою сиділи в підвалі, а потім через 3 дні все ж таки виїхали. Спочатку поїхали до друзів в полтавську обл, потім до родичів на західну Україну, але коли почали бомбити пологові будинки, то вирішили виїхати за кордон та народити спокійно там. В серпні ми повернулись назад в Україну. Через те, що Харків постійно обстрілюють, а мій район зруйновано і там дуже небезпечно бути з малою дитиною, то ми переїхали до батьків в м. Ромни Сумська обл. Батьки на пенсії їм по 66 років. Тому дуже їм дуже важко опікуватись нами. Я досі жодного разу не була у себе вдома в Харкові і навіть не знаю чи зможу колись повернутись.” – написала нам дівчина. Отримавши допомогу Катя була розчулена і написала нам, що передає велике дякую всім, хто зробив цю допомогу реальною для неї і її маленької доньки!
Все частіше в історіях ми зустрічаємо родини, які вже пережили окупацію у 2014 році і вимушені покинути свою домівку знову з початком повномасштабного вторгнення.
Ось, що нам розповіла Олена, одна із мам, що отримала допомогу: “В 2014 р. ми теж були в окупації,на щастя не довго. Тому коли почалася війна 24 лютого 2023 ми залишились дома в селі Кудряшівка, позвали до себе брата з жінкою та двома дітьми. Дуже скоро ми вже не могли вибратись із селища на територію України. На 4 день вимкнули світло. У батьків був генератор котрий ми ховали, і по черзі виглядали з другого поверху щоб не забрали. Він нас врятував, і добре, що вода у нас зі свердловини. Боже як згадаю.. нас 16 душ, їжі зовсім мало, у подвір’ї снаряди падали.13 березня, а то і вже зв’язку не було до нас чудом дозвонились і розповіли як виїхати. Ми доїхали до Краматорська там переночували і наступного дня ми доїхали до Дніпра. Потім пів року в Чернігівській обл., а тепер у Броварах. Відчуття, що досі не відійшли і це все не правда…”
Для таких родин допомога – це неймовірне підсилення, яке дає їм шанс не переживати хоча б про їжу для дітей, поки вони оговтуються від пошуків нової власної домівки.
І ще сотні подяк відправляються до всіх клієнтів Антошка, адже ця допомога стала можливою завдяки вашим 10 гривням!