Історія добродія: Віктор Плут

ПОВІРИВ У КЛУБ ДОБРОДІЇВ, БО ВІН ДОПОМАГАЄ ДІТЯМ ПЕРЕМОГТИ У БОРОТЬБІ З САМИМИ СОБОЮ

Кожна добра справа — це перемога, яка стала можливою завдяки зусиллям конкретних людей. Своєрідною перемогою Клубу Добродіїв став наш сайт, де акумулюється інформація про все, що ми робимо. Якщо хочете дізнатися, хто приніс нам таку красиву перемогу, читайте цю історію. У ній ви познайомитеся з Віктором Плутом — керівником компанії Pluton Digital, завзятим мандрівником, щирим другом, любителем спорту, жартівником і pro bono активістом.

Чотири рукостискання
Історія того, як я разом із командою Pluton Digital та Володимиром Окончуком із командою OT Group Company долучилися до створення сайту Клубу Добродіїв — це історія чотирьох рукостискань. Добродійка Наталя Тарасенко звернулася до Володимира, Володимир запропонував мені, а далі я вже тримав зв’язок із дівчатами та безпосередньо Марічкою Артеменко (Марія Артеменко — засновниця і керівниця фонду на волонтерських засадах — прим.). Після перших контактів я отримав таке уявлення: зробимо акуратний простий гарненький сайт, тижні зо два — і впораємося. Та коли я почав цю тему розкручувати, задавати більше запитань, настав час познайомитися з Марією. От тоді мені стало зрозуміло: в тиждень-два це не вкладеться — горизонт фантазій, потреб та ідей набагато ширший.

Над сайтом працювали шестеро осіб
Наприкінці 2018 року в цілому у нас уже був готовий сайт і перший варіант його дизайну. Дизайн створював Денис Масальський — мій приятель з часів роботи у рекламному секторі. Ще одне рукостискання. Я йому сказав: «Слухай, є такий проєкт, я в нього вірю». А він: «Якщо ти в нього віриш, то я згоден».

Ми продовжували розробляти ідею з тим логотипом, який був, і в результаті зрозуміли, що варто відмовитися від наявної концепції дизайну: вона не працювала так, як ми б хотіли. Ми взяли невелику паузу на переосмислення концепції, розробку бренд-буку та інші організаційні питання. Марія Артеменко повернулась до нас з ідеєю, що брендувати все в один колір — досить нудно, так складніше подати акценти, і відповідно надихнула оновленим мультикольоровим бренд-буком. Ми спробували, і за рахунок мультикольоровості наш сайт у підсумку став веселішим. Мені це теж сподобалось, тому що воно повністю підтримує ідею про те, що цей проєкт не про жалість, не треба робити з нього щось суворе, з хмаринками: «все погано, допоможіть нам».

Для розробки ідеї ми залучали маститих дизайнерів. Коли була готова нова концепція, я знову звернувся до Дениса, і він знову погодився продовжувати розробляти нову ідею. Дякую, Денисе!

Загалом проект pro bono реалізовували шестеро осіб, у тому числі і я як куратор. Влітку 2019 року ми запустили бета-версію сайту — це коли продукт готовий, заявлено, що він працює, але ще не все перевірено, тобто цілком придатний робочий варіант. У той момент важливо було наповнювати сайт, щоб протестувати, як все працює. За це взялася Катя Сапожнікова. І нарешті у листопаді 2019 року сайт повноцінно запрацював.

Сайт як прагнення до ідеалу
Особливістю підготовки сайту Клубу Добродіїв став пошук, прагнення ідеалу: два дизайни, вибір із кількох варіантів концепції головної сторінки, планування і побудова всіх сторінок. Активними і пасивними фазами ми дійшли до фіналу за понад рік. Однак робота кипить і досі, постійно виникають моменти, щось потрібно поправити, вдосконалити.

Чесно кажучи, я уявляв собі створення сайту Клубу Добродіїв, як ривок до результату, а зараз обсяг уваги, яку я приділяю цьому проєкту, точно більший за той, який я був готовий приділяти спочатку. Сайт — це шлях. Але варто сказати, що якщо треба — на цей проєкт завжди є натхнення, а значить — знайдуться сили і час. Я завжди розумію, для чого я це роблю. Крім того, я знаю, що на мене ніхто не образиться, якщо я скажу: «Стоп. Дайте мені тиждень вирішити власні справи, і потім я повернуся до завдань по сайту». У мене завжди є можливість перепочити, щоб потім із новим натхненням взятися за справу знову.

Благодійність знаходить сама
Створення сайту благодійного фонду — це був мій новий досвід. Я легко беруся за подібне, коли бачу, що є можливість зробити добру справу. Але я встановив собі рамки: не більше, ніж один проєкт одночасно. Адже треба ж і заробляти на життя, розвиватися професійно й підтримувати свою основну діяльність.

Воно (благодійні справи — прим.) якось знаходить мене, чи я його знаходжу. На прикладі з добродіями (створення сайту для Клубу Добродіїв — прим.), ми зробили сайт — і це переросло в дружню співпрацю і постійну роботу над сайтом. Як показує життя, далі будуть нові подібні проєкти, бо місце для добра ніколи порожнім не буває.

Правила благодійності
Я маю кілька правил, яких дотримуюся перед тим, як братися за pro bono проєкт. Найперший і найголовніший фактор — я маю в нього повірити, маю переконатися, що це дійсно працює, що це допоможе, призведе до результату і моя робота не пропаде.

Друге — це я маю бачити, що власники проекту серйозно ним займаються. Кожен сайт — як дитина. Якщо ти робиш його на комерційній основі і він не запустився, то ти кажеш собі: ну окей, буває. Шкода, звичайно, але це — вже питання клієнта, чому він не розвиває свою справу. Але коли ти це зробив безкоштовно і вклався в це своїм часом і своїми емоціями, а потім його не використовують, коли бачиш, що все занепадає, то особливо шкода. Одного разу у нас був проєкт, створювали сайт на волонтерських засадах. Зробили багато, вклали і вклалися самі, дуже переживали — і це нічим не закінчилося, сайт не функціонує, була асоціація — і нема.

Кожен сайт, який я роблю, чи то на комерційній, чи на безоплатній основі, я розглядаю в першу чергу як елемент свого портфоліо. Завжди переймаюся, як він виглядає, і хочу, щоб все працювало якнайкраще і давало результат.

На справжнє добро не шкода часу
Раніше я pro bono долучився до створення сайту для веломарафону «Київська велосотка». Там люди теж роблять гарну справу, їхнє завдання — не стільки організувати спортивну подію, скільки донести до пересічного громадянина, що йому нічого не заважає їздити на велосипеді просто тут і зараз, не обов’язково мати супер велосипед чи ідеально рівну дорогу.

Гордий, що залучений до цього проєкту. Що вразило в ньому, що мене зачепило? По-перше, наприклад, минулого року було понад дві тисячі учасників. По-друге, однією з категорій веломарафону є «Тандем»: коли на велосипеді їдуть одразу дві людини. І одного року, коли нагороджували двох хлопців-переможців, я дізнався, що в одного з них — якась хвороба ніг, а інший вийшов із паличкою, тому що він — сліпий. От так вони проїхали 100 км: один кермував, інший — крутив педалі. Такі люди захоплюють. Побачивши таке, ти стоїш хвилин три-пять і думаєш: як після такого можна сказати собі, що тобі щось заважає в житті чогось досягати? І, звичайно, таким проєктам хочеться допомагати і надалі.

Занурення в діяльність Клубу Добродіїв
Must have практично в будь-якому проєкті — зрозуміти його суть. І, мабуть, навіть більш важливо розуміти, хто його аудиторія і що ця аудиторія хоче бачити, що її може мотивувати, як нам до неї краще достукатися. У випадку з Клубом Добродіїв моє занурення почалося з підписки на сторінку в фейбуці, таким чином у мене з’явилося постійне інформаційне залучення в тему діяльності фонду. Це дало багато розуміння, як працює фонд. І друге — якраз тоді Марічка розповідала, пишалась результатами Щедрого Вівторка в Україні (Giving Tuesday — всесвітній день добрих справ, що відбувається у грудні, після Дня Подяки — прим.). Це був досить гучний проєкт, я про нього прочитав. Такі Вівторки відбуваються у рамках світової спільноти, круто, що цей проєкт відбувається тепер і у нас.

Найважливіше — навчити дітей самостійно кувати своє щастя
Мене позитивно вразили звіти про поїздки Клубу Добродіїв до дитячих будинків, те, в що ця допомога перетворюється. Мабуть, це було головне, через що я повірив у Клуб Добродіїв: в його ідею допомоги не матеріальної, а, в першу чергу, психологічної, у те, щоб допомогти дітям перемогти у боротьбі з самими собою. Це — найскладніше. Бо коли підтягуєшся або біжиш, або щось подібне, якщо ми про спорт говоримо, ти завжди вмотивований рухатися вперед, оскільки знаєш, що всі дізнаються, що ти це зробив або не зробив. Коли йдеться про внутрішнє: на щось наважитися, дізнатися, навчитися — легко спасувати, здатися, бо ніхто про це не дізнається. Ми можемо спроєктувати це на будь-що: навчання, інше заняття — дитина може здатися і прийняти просту формулу «це світ винний, а не я, від мене нічого не залежить». Тому мені здається, найважливіше, що можна зробити — налаштувати людину на те, що вона сама кує своє щастя, і викувати його вона може за будь-яких умов. А добродії в цьому підтримають і допоможуть.

Вперед, добродії!
Я захоплююсь дівчатами-добродійками. Вони іноді беруться за щось таке, про що я навіть не подумав би, в дуже великих масштабах. А потім я дивлюсь: оп! — воно запускається, втілюються якісь програми.

Бажати їм натхнення — складно, бо більше, ніж вони мають, не буває, адже я, мабуть, в житті ще не бачив таких натхненних своєю ідеєю. Цього їм точно вистачає. Тому мені спадає на думку побажати їм: Вище! Швидше! Сильніше! Це спортивне гасло якраз відповідає тренду Клубу Добродіїв: як вони за все беруться, розвивають, як не бояться нових горизонтів, які ще вчора видавалися недосяжними. Тож вперед, добродії, а ми будемо вам допомагати!

Історію написала Юлія Гуз