Історія добродія: Оля Левчук

ПОЧУВАЮСЯ ЩАСЛИВОЮ І ВНУТРІШНЬО СИЛЬНОЮ, КОЛИ МАЮ РЕСУРС РОБИТИ ДОБРО НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ СЕБЕ, А Й ДЛЯ ІНШИХ

Тендітна та світла, з очима кольору охри, Оля Левчук ― графічна дизайнерка, ілюстраторка і співзасновниця студії l/y design studio. Крім того, вона ― інтелектуальна добродійка благодійного фонду “Клуб Добродіїв”, діяльність якого підсилює своїм талантом уже 2 роки. Вся айдентика та графіка, яку ви бачите на нашому сайті, в емейл-розсилці чи у річному звіті ― її рук справа. Дівчина глибоко відчуває людей і світ, і допомагає, бо не може інакше.

Передусім, я ― людина
Нещодавно писала коротку автобіографію для сайту нової дизайн-студії, в якій я партнерка, і раптом зрозуміла, що не хочу асоціювати себе лише з професією. Передусім, я ― людина. Центр мого життя ― це люди і світ, не професія. Утім, безсумнівно, дизайн — це моя велика любов, і, здається, саме завдяки йому я стала добродійкою.

Клуб Добродіїв ― не перше волонтерство
Я така особистість: коли маю якусь ідею, соромлюся робити перший крок. Проте коли є запит — викладаюся на максимум. Так само і у волонтерстві: здається, ніколи його не ініціювала, просто так траплялося (чи не просто?). Можливо, люди навколо притягувалися на мій внутрішній намір і ставали провідниками на цьому шляху? Вдячна їм.

Перше, що згадую, ― школа. Здається, ми були 6-класниками, коли в однієї з наших вчительок сталася біда. Ми класом відразу відчули, що хочемо допомогти. Зібрали свої кишенькові гроші, а ще спекли яблучну шарлотку, тісто на яку збивали виделкою. Без усмішки не згадаєш. Наші гроші, звісно, ніхто не взяв, а пиріг ми всі разом з’їли з чаєм замість проведення уроку. Було добре.

Пізніше один зі старшокласників потребував допомоги і наша викладачка організувала збір коштів на лікування Сашка. На жаль, не на все можна вплинути. Його не вдалося врятувати. Вже в університеті, коли почався Євромайдан, завдяки моїй одногрупниці та її сестрі у моєму житті трапилося волонтерство: благодійні концерти, марафони тощо. Потім разом із хлопцем їздили у притулок для безхатніх тварин “Сіріус” та в дитячий будинок. Тож так траплялося, що благодійність завжди була в моєму житті, а я відповідала їй взаємністю.

Допомога Клубу Добродіїв як досягнення
Все почалося зі співпраці з Марічкою (Марія Артеменко ― Прим.). Разом з нею і командою дизайн-студії Hooga, де я тоді була дизайнеркою, ми створили логотип і айдентику для проєкту #ЩедрийВівторок — всеукраїнського дня добрих справ. До речі, цей проєкт міжнародна спільнота визнала одним з найуспішніших. Потім ми робили айдентику і графіку для Центру розвитку благодійності. І якось так склалося, що саме я завжди працювала над цими проєктами. Ми одразу знайшли спільну мову. Коли Марічка звернулась із пропозицією поволонтерити для Клубу Добродіїв, я не вагалася. Наразі допомагаю регулярно. Зазвичай, це ― два-три віжуали на місяць. З останнього: оформлення дизайну Youtube-каналу, хедери для емейл-розсилки. Допомогу фонду я вважаю своїм досягненням, одним із 5 речень в тій автобіографії є речення про волонтерство в Клубі Добродіїв. Мені справді приємно бути причетною.

Діяльність Фонду вражає
Клуб Добродіїв ― це про ефективність, реалістичний і неромантизований погляд на допомогу, людяність і професійність. Професійність Фонду мене просто вражає. Я кайфую від співпраці. Чесно кажучи, не всі клієнти вміють так взаємодіяти. А тут ― одне задоволення: ти допомагаєш і про твій комфорт дбають.

Мене мотивує місія Клубу Добродіїв
Складно пояснити, яка в мене найбільша мотивація. Але, мабуть, це ― те, що я справді вірю в добро. Вірю в діяльність Клубу і закохана у концепцію “допомога без жалості”, адже дітям-сиротам потрібні знання, навички, любов і підтримка, а не співчуття у вигляді цукерок. Я вірю, що з часом в нашій країні буде більше успішних дітей ― незалежно від їхнього соціального статусу і життєвих обставин. Якби я думала, що всі зусилля Клубу Добродіїв марні, то не допомагала б.

Добрі вчинки ― прості справи
Насправді ж добрі вчинки ― це і про дуже прості справи. Банально підказати комусь дорогу, поділитися парасолькою на зупинці під дощем або побажати гарного дня продавчині квітів. А ще ― говорити добрі слова і щиро дякувати одне одному частіше. Думаю, від цього краще всім. Коли ти віриш, а значить, знаєш, що добро є, то помічаєш його навколо набагато більше.

Життєві принципи

• Чесність — це номер один. Із собою та іншими і ніяк інакше.
• Справедливість. У мене загострене відчуття справедливості, здається, тільки в моменти несправедливості я можу проявити агресію.
• Любов до всього. Для мене любов ― велика і всеосяжна. Ти можеш любити людину, любити небо, любити обіймати дерево і тваринку, любити пити чай з лимоном і займатися улюбленою справою. Коли з любов’ю — це відразу відчувається.

Для відновлення потребую сповільнення
Я розслабляюся, коли сповільнююся. Це ― дихальна терапія, довгі прогулянки, просте спостереження за тим, що відбувається навколо. І ще ― природа. Обожнюю природу, розглядати її і кожного разу дивуватися, наскільки вона досконала і прекрасна. Природа допомагає боротися з перфекціонізмом. Намагаєшся зробити щось якомога краще, ще краще і ще краще, а потім заспокоюєшся: нічого кращого за природу все одно не створити.

Робити добро ― це щастя
Щастя ― це про тут і зараз. Як у Володимира Винниченка: “Щастя ― момент. Далі вже буденщина, пошлість”. Це дуже про мене. Намагаюся жити в моменті і вчуся не боятися відчувати себе у цьому моменті. Найбільш щасливою і внутрішньо сильною почуваюся, коли маю ресурс робити добре не тільки для себе, а й для інших.

Історію написала Анастасія Недолуга