Історія Добродійки: Стася Харченко

Волонтерство  – це про пошук людей з такими ж цінностями, як у тебе. 

Стася Харченко, 22 роки.

Дівчина завершує навчання на психолога та вже працює за спеціальністю в компанії. У волонтерки різноманітні хобі. Хоча, за її словами, психологія – це і є основне хобі. Себе розвантажує танцями та спортом, також займається графічним дизайном.

Стася волонтер з досвідом. Раніше вона допомагала організації “Кожна тварина”, яка займається захистом тварин. Працювала організатором свят для дітей зі східних регіонів України. Півтора роки консультувала підлітків в програмі Teenergizer, надавала безкоштовну психологічну допомогу, в тому числі під час війни.

“Великим досвідом стало волонтерство в організації «Джерело». Це організація, яка працює із особами з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень. Я брала участь в тренінгах і створенні постановки разом із підопічними цієї організації протягом декількох місяців”, – розповідає вона.

До цього проєкту дівчину запросив долучитися її добрий друг Михайло Паламарчук.

“Робота саме в “Джерелах” – це особливий етап мого життя, бо Михайло, який мене запросив  і з яким ми тоді проводили всі ці заходи – віддав своє життя, захищаючи нашу країну”, – згадує дівчина.

Стася Харченко долучалася до Клубу Добродіїв під час творчих занять для дітей, а також у ролі ментора у таборі “Мені вдалося”. Перше, що запам’яталося, коли приєдналася до фонду – відчуття, що ти тут давно. Команда відразу все пояснила і приступили до роботи.

“В мене не було відчуття втоми. Навпаки, лише неймовірний заряд енергії від спілкування з дітьми. Було відчуття, що я тут багато років”, – ділиться дівчина.

А знайомство з фондом почалося просто – Стася побачила пост про те, що Клуб Добродіїв шукає волонтерів, які б працювали з дітьми. І це був перший досвід роботи з дітьми у такому форматі.

“Клуб Добродіїв показав мені, що є люди, які небайдужі до чужих дітей. Які готові працювати, щоб їм допомогти. Для мене це простір, де всі опікають дітей, прагнуть і борються за краще майбутнє для них. Це повністю співпадає з моїми цінностями”, – пригадує волонтерка.

Рішення стати волонтером не було спонтанним, скоріше викликаним тими труднощами, які пережила сама дівчина. У 2014 році, після окупації росією Донецька, Стася разом з родиною покинула рідне місто. Тоді їй було 14 – звичний світ, з рідними, друзями та рідними стінами – зник.

“Я народилася у Донецьку, дитинство провела там. У 2014 році я покинула домівку і це стало причиною того, що я почала залучатися до волонтерства. Думаю, що таким чином я сублімую свій вимушений переїзд, бо коли я опинилася в ситуації, коли треба залишати дім, таких крутих проєктів не було. Мені дуже не вистачало підтримки. Моє дитинство було прекрасним і світлим, аж до моменту переїзду. Переселення змінило життя, але я змогла впоратись з цим, саме і через допомогу іншим також”, – каже вона.

Добродійка зізнається, що в утопію не вірить і місія Клубу Добродіїв завжди буде актуальною. Каже, що до волонтерства треба приєднуватись хоча б тому, щоб знайти людей з такими ж цінностями, як у тебе.

“Людям, які планують приєднатися до волонтерства раджу – зробити перший крок і відкинути всі переживання. Відчути, як це. Чи воно тобі відкликається? Волонтерство теж буває різним – не підійти команда, не співпадають цінності – це також нормально. Можна змінювати галузі. Але це те місце, де ти знаходиш людей, які співпадають з тобою думками і ви рухаєтесь в одному напрямку. Це про цінності, пошук власних людей, а не про матеріальні речі”, – каже вона.

Всі найсвітліші мрії лишає на час після Перемоги. У глобальних планах добродійки – зробити світ кращим та добрішим, будувати краще майбутнє для всіх нас, щоб було менше насилля та агресії.

“Зараз я мрію про те, щоб я приїхала у вільний Донецьк. Я розумію, що я не побачу місто таким, як воно було раніше. Але хочу його побачити. Своє подальше життя я планую будувати в Києві. Місті, яке мене прийняло. Не буду йому зраджувати. Буду допомагати звідси. Але зможу вільно туди їздити. І нарешті відчути – війна пішла. Єдине, що залишиться незмінним – я продовжу допомагати, волонтерити і консультувати”, – обіцяє Стася.

P.S. Про розмову з волонтеркою ми домовились саме тоді, коли Україну сколихнула жахлива трагедія – підрив окупантами Каховської ГЕС і фонд всі сили кинув на допомогу родинам з дітьми з підтоплених територій. Першим, що сказала Стася, було: “Якщо Клубу Добродіїв потрібна моя допомога зараз як волонтера, я вже готова!”