Історія Добродійки: Настя Коренеєва

Я переконана, що якщо я змушу посміхнутись хоча б одну людину – день пройшов не дарма. 

Настя Коренеєва, 23 роки. Народилася в Сумах. Але останнім часом жила у різних містах. Зараз проживає у Києві.

Настя – людина-оркестр. Спектр її захоплень настільки широкий, що вмістити розповідь про цю неймовірну Добродійку в одну статтю неможливо.

Займалась у театральному гуртку і грала у виставах, писала вірші та сценарії, мала мрії займатися ядерною інженерією, започаткувати власний бренд одягу та малювати ілюстрації до дитячих книжок. Але зупинилася на психології.

“Так, знаю, що всі ці галузі не пов’язані між собою, але вже такі в мене інтереси. Працюю СЕО-менеджером в Ізраїльській компанії протягом останніх 4 років. Але це спосіб заробляти гроші. Але те, що надає мені сенс у життя – це психологія. Я закінчую магістра у КНУ, також волонтерю психологом у Європейському молодіжному парламенті, працюю синхронним перекладачем з американськими професорами для наших українських терапевтів, це теж волонтерська справа”, – сміється дівчина.

Її шлях до Клубу Добродіїв склався сам собою. До повномасштабної війни Настя планувала проводити творчі заняття для дітей, переважно мітила проводити у школах-інтернатах. Реалізуватись в цьому допоміг фонд.

“На початку повномасштабного вторгнення я поїхала до Львова. Але відчувала потребу робити щось ще. Там волонтерила у культурному центрі, та мені хотілось чогось іншого. Тому вирушила до Києва займатися перекладом. Випадково у волонтерських групах знайшла Клуб Добродіїв, де і треба було проводити заняття для дітей. Я відчувала, що маю ресурс проводити такі заняття три рази на тиждень”, – ділиться Настя.

Добродійка написала координатору проєкту Аліні Погорілій і отримала відповідь: “Приходь прямо сьогодні, будемо знайомитись”.

“Спочатку було хвилювання. А потім зрозуміла – ключ до успіху – бути собою, дарувати тепло, разом гратися і все буде чудово. Спочатку червня 2022 року я проводила заняття з дітьми. Нещодавно я долучилась до табору “Мені вдалося”, тут я вже стала ментором”, – згадує вона.

Дівчина розповідає, що попри рік досвіду постійного спілкування з дітьми, проєкт “Мені вдалося” став для неї відкриттям.

“Різниця між дітьми, які переживають війну в Києві та в окупації суттєва. Друга категорія дітей більш закрита, треба трішки більше часу, щоб їх розкрити, надати відчуття безпеки і на тобі більша відповідальність, щоб вони довірились. Дітям треба дати часу на адаптацію. І до кінця тижня я вже від них чула: “Я знову хочу жити”. Я приходила додому і плакала. Бо весь день трималась, щоб допомогти учасникам встановити нові зв’язки зі світом, не згадувати про втрати, які вони пережили. Вже вдома маєш сам пропрацювати ці емоції. Я щаслива, що в мене є такий досвід. Це важливо для всіх нас”,- говорить Настя.

Добродійка каже, що досі отримує відгуки від учасників і запрошення приїхати до них в модульне містечко. Заняття з дітьми і волонтерство у Клубі Добродіїв змінило уявлення дівчини про таку форму роботи.

“Для мене стало відкриттям, що люди дуже гнучко ставляться до твоєї роботи, дуже цінують тебе та надають постійний зворотній зв’язок – цінують тебе, що твоя робота важлива, ти все робиш класно. Це надає сенс. У роботі з Клубом Добродіїв мене по-доброму дивує кооперація людей зі спільними цінностями в одному місці і все це злагоджено та невимушено. Кожен момент співпраці теплий і світлий. Яскраво згадується, як тільки я почала працювати, як діти підбігають і беруть тебе за руку, або коли туляться до тебе під час тривоги”, – каже Добродійка.

Настя зізнається, її бажання допомагати дітям – це не випадковість: “В мене було складне дитинство і я ніби замкнула цикл. Я стала тією людиною, якої я потребувала у дитинстві. Я розумію, що якби така людина була в мене, яка вислухає, яка надасть підтримку, побуде поруч, я була б дуже щасливою”.

Добродійка розповідає, початок повномасштабної війни не став для неї великим ударом. Колись, у дитинстві, вона вже пережила почуття, коли за лічені хвилини ти можеш втратити все. Зараз вчить переживати ці емоції інших.

“Вже зараз, після того, як я сама попрацювала з психологом, я можу відверто сказати – в мене було складне дитинство, я звикла до того, що мені можливо не буде де жити, завжди була готовою збирати речі і йти жити до бабусі. Я звикла до того, що в мене нічого немає, крім моїх знань. Я пройшла досвід булінгу у своїй першій школі. Тому, я навчалась дуже старанно, щоб бути фінансово незалежною і самостійною. Саме тому війна не стала сильним потрясінням. Це можливість бути стійкою і спокійною, як приклад для людей, у яких такого досвіду не було, не було відчуття, що зараз все може зникнути. Я справилась з таким досвідом, я можу показувати іншим:”так теж можна”, – ділиться Настя.

Щоб подолати травми, отримані в дитинстві, Добродійка звернулася до психолога. Каже, що це важливо для кожного, хто мав травмуючий досвід, цього не варто соромитись.

“Моя психотерапевтка говорить: “Ти намагаєшся врятувати весь світ, навряд в тебе це вийде, але ти можеш спробувати”. Мене мотивує те, що у найдепресивніші моменти мого життя, я завжди думаю, що мене тримає. Я переконана, що якщо я змушу посміхнутись хоча б одну людину – день пройшов не дарма. Показова історія, коли я у Львові пішла купити булочку з корицею, після покупки дякую продавчині, а у відповідь чую: Дякую, це так мило, за день я цього не чую”. І такі дрібниці дарують відчуття, що ти не один”, – згадує вона.

На переконання Добродійки, місія Клубу Добродіїв буде вічною, але прагнення допомогти дітям лише зростає.

“Вірю, що колись всі діти будуть щасливими. Для мене щаслива дитина це та, базові потреби якої задоволені, яка в безпеці, яка може вільно розвиватись, до якої ставляться з розумінням. Звісно, ми не в ідеальному світі і дитина стикається з неприємними речами у своєму житті. Але якщо у неї є безпечне місце, де вона може бути собою – це вже досить класно”, – каже дівчина.

Після перемоги перша справа у списку волонтерки – поїхати до рідних у Суми і поговорити: “Я вже бачу, як після Перемоги ми всі виходимо на вулицю, обіймаємось з незнайомцями”..