Історія добродійки: Надія Гранкіна

Надя працювала проєктною менеджеркою у Клубі Добродіїв. До цього дівчина давно займалася громадською діяльністю, а робота в Українській академії лідерства надихнула її братися за справи, які мають значущий сенс.

Про момент, який розбив рожеві окуляри Наді, її головну суперсилу та улюблений проєкт у Клубі Добродіїв —  читайте в інтерв’ю добродійки Надії Гранкіної.

Від мрії стати журналісткою до роботи у громадському секторі 

Коли в 11 класі прийшов час вступу, я обрала журналістику. До цього пробувала себе у міській газеті, тож відчувала, що це мені близько. Але у 2014 році почала спостерігати, як по-різному висвітлюються новини. Мої рожеві дитячі окуляри довелося швидко зняти. У мене склалося відчуття, що в медіа можна або мало отримувати за свої тексти, або варто писати те, що говорять. Потім, завдяки освітньо-мотиваційному табору, я стала членкинею молодіжної всеукраїнської організації “Фундація регіональних ініціатив” (ФРІ). У професійній діяльності пробувала себе у різних напрямках, але сфокусувалася на громадському секторі, оскільки тут можу найкраще застосувати свій досвід.

Роблю роботу не заради роботи, а заради змін 

Мене заряджає результат моєї праці. Коли я бачу, що щось втілюється або змінюється на краще, відчуваю віддачу та наповнююся енергією. Коли усвідомлюю, що все робилося недаремно, це дає мені ресурс рухатися далі. Окрім того, мене заряджають люди навколо. Коли я хочу поширити інформацію про якийсь проєкт, знаходжу багато однодумців, яким це відгукується.

Моя суперсила у вмінні знаходити слова

Але окрім точних дефініцій, вмію працювати із сенсами й відкопувати щось глибше того, що просто знаходиться на поверхні. Вмію з’єднувати людей з людьми та можливостями. Також відчуваю емпатію, можу підтримати або просто побути поруч. Я люблю людей, щедра до них, люблю створювати ідеї та запалювати ними інших.

Про шлях до Клубу Добродіїв

Українська академія лідерства (далі —  УАЛ) підняла планку щодо тих місць, куди б я надалі хотіла подаватися на роботу. Шукала середовища, де б мій досвід у наставництві та громадській діяльності став би  максимально корисним. У лютому побачила вакансію проєктного менеджера до Клубу Добродіїв. В описі до вакансії я прочитала: «Якщо читаєш ці рядки, ніби у  дзеркало дивишся, тоді подавайся до нас». А відчувала я себе саме так. Легко написала мотиваційний лист і одразу відправила, а у березні вже почала працювати.

 Я завжди відчувала, що можу ділитися своїм досвідом і знаннями

Спочатку  реалізувала себе в ролі менторки, а потім закріпила ці знання у досвіді наставництва. Вірю, що значимий дорослий може допомогти дитині стати успішною. Це спілкування іноді може бути кориснішим за будь-що. Наставник не відповідає на всі питання підлітка, але допомагає йому знайти відповіді у собі.

Я відчуваю, що до менторства у Клубі Добродіїв потрібно бути більш готовою, ніж я є зараз. Хочеться, щоб це було на регулярній основі, а для цього потрібно мати внутрішній і зовнішній ресурс. Думаю, що згодом дійду до цього.

Часто люди, з якими ми працюємо у різних проєктах Клубу Добродіїв – це переселенці, які були змушені покинути свої домівки, звичне життя та починати все з початку. Як людина з того регіону, відчуваю емпатію до них. 

Стереотипи у благодійності, які я зруйнувала для себе

Один зі стереотипів, які я зруйнувала завдяки Клубу Добродії – жалість у благодійності. Ніби ти робиш добро тільки, коли когось шкода. Але це не так. Жалість – це не конструктивне відчуття. Його варто уникати. Благодійність має бути від бажання ділитися та наповненості всередині.

 Від того, що я поділюся, то нічого не втрачу, а для когось це стане класним трампліном і можливістю повірити у добро та успіх. 

Мій улюблений проєкт Клуб Добродіїв – це …

…проєкт «Мені вдалося». Коли я тільки почала працювати у фонді, ми готувалися до «Табору підприємця», до якого залишалося 2 тижні. До цього я вже робила молодіжні  освітньо-мотиваційні табори, тож була підготовленою. Проте за три дні до заходу оголосили локдаун і нам довелося скасувати проєкт. Це стало класною можливістю його переосмислити.

Марічка поділилася інсайтом про дистанцію, що діти у складних життєвих обставинах часто сприймають світ ніби є інші люди – успішні та класні, а є вони, у яких нічого не вийде. Це стало відправною точкою до нового проєкту. Окрім назви, ми склали разом програму, знайшли спікерів, які стали нашими однодумцями, зробили “Дорожню карту успіху”. Я пишаюся, що була долучена до цього. Табір у червні став таким класним, що реалізувався тричі за 2021 рік!

Тільки чесність у благодійності допоможе побороти проблеми 

Я знаю багато благодійних фондів, які мають гарні результати і яким варто довіряти. Проте вважаю, що в Україні ще недостатньо несформована культура благодійності. Добрими справами прикриваються, зловживають та затягують у махінації,  заможні олігархи використовують благодійність для покращення репутації і як наслідок — втрата довіри до благодійності від широкого загалу українців.

Я думаю, ця ситуація може змінитися, якщо благодійні фонди будуть чесні з собою та світом і працюватимуть на реальне виконання своєї місії, а не на чиюсь кишеню. 

Волонтерам потрібно починати з малого

Люди бояться, якщо вони спробують себе у благодійності, то треба буде витрачати багато часу на це. І через це вони обирають не долучатися зовсім. Насправді ж почати можна з малого. Наприклад, перекласти презентацію, написати текст, закупити одяг, стати автоволонтером.

Волонтерство —  це добровільний світ, де ти віддаєш світу та одночасно робиш його трошки крутішим.

Але якщо ми говоримо про наставництво дітей, важливо розуміти, що треба бути готовими до системної роботи.

 Мій рецепт боротьби з вигоранням

Запобігати вигоранню мені допомагає зміна діяльності та фізичні навантаження. Мені допомагає біг. Це хобі, яке допомагає провітритися та розчистити мозок. Коли розумова діяльність змінюється на фізичну, я відпочиваю.

Почала бігати 3 роки тому, щоб підтримувати себе у формі. В УАЛі біг – це одна з філософських складових. Всі студенти кожні пів року пробігають марафони. Мені як менторці також потрібно було бігати. Займатися цим самостійно було складніше, адже треба мотивувати себе. Втім цієї осені я пробігла 2 півмарафони з досить добрими результатами.

Інтерв’ю провела Даша Чиж