Історія добродійки: Лариса Назаренко

“Я відчувала потребу допомагати дітям, я знаю, як це виховувати дитину одній, знаю, як буває складно”. 

Ларисі Назаренко – 34 роки, народилася і проживає у Харкові. До війни працювала перукаркою, неодноразово приймала участь у національних та міжнародних  конкурсах та займала призові місця, а також чемпіонка України з перукарської справи.

“Моя робота – це і робота, і хобі”, – каже сама про себе.

“Генератор опрацьованих запитів”, – так про Ларису розповідає кураторка верифікаційного центру Тетяна. На рахунку харківської волонтерки понад 2500 опрацьованих заявок на допомогу.

Знайомство Лариси з Клубом Добродіїв розпочалось незвично – жінка, яка сама виховує дитину, вирішила звернутися до фонду за терміновою допомогою, а коли заповнювала заявку – побачила, потрібні волонтери.

“У Клубі Добродіїв працюю у верифікаційному центрі. Моє завдання – перевіряти документи, тримати зв’язок з респондентами, відправка всіх даних на склад. Зараз додатково оформляю посилки на відправлення дітям. Волонтерство займає в мене майже весь вільний час – це десь півдня. Але коли є розуміння, що ти допомагаєш, то це краща мотивація не зупинятися”, – ділиться Лариса.

На думку добродійки, волонтерство у фонді – це своєрідна реабілітація та навчання одночасно. Команда Клубу Добродіїв навчить всьому, що знає сама, допоможе у вирішенні всіх питань і зрештою стане колективом, від якого не хочеться йти.

“До роботи в Клубі Добродіїв в мене не було широкого досвіду користування комп’ютером, але я навчилась, опанувала гугл таблиці. І команда у нас зібралась така, що всі одне одному допоможуть, підкажуть, “розжують” все до найменших деталей, один на один з проблемою не лишать. Тобі треба лише слухати і розуміти людей”, – розповідає жінка.

Волонтерка згадує, що протягом всього періоду її волонтерства, кількість заявок для Клубу Добродіїв лише зростає: “Спочатку ми опрацьовували дві тисячі заявок, останній місяць їх було вже чотири. Через постійні обстріли Харкова росіянами, часто вимикають світло. Але ми вже призвичаїлись працювати з будь-якого гаджета”.

Винагородою за свої старання вважає одне – щасливі дитячі обличчя.

“Коли наша команда отримує зворотній зв’язок від дітей, які отримали допомогу, це настільки приємно, усвідомлювати – ти доклав зусиль, ти комусь допоміг – це перекриває абсолютно всі труднощі. Щасливі діти на фото – це найвища нагорода. Інколи просто у новинах читаєш про те, що родина отримала очікувану допомогу від нашого благодійного фонду і це найприємніше – ти робиш добро дітям та родинам”, – ділиться вона.

Для всіх, хто хоче спробувати у себе у ролі волонтера радить – запастися терпінням та великим бажанням. Адже час для доброї справи можна знайти завжди.

“Велике бажання і терпіння. Через війну, ми всі у складних умовах, інколи негатив виникає тому, що родина у складних обставинах. Її треба почути і зрозуміти”, – ділиться досвідом Лариса.

Волонтерство подарувало Ларисі нову подругу. Опрацьовуючи анкети, добродійка звернула увагу на заявку від багатодітної родини з Полтавщини.

“Мама багатодітної родини зателефонувала мені, щоб подякувати. Ми почали з нею спілкуватися і з часом дуже потоваришували. Зовсім нещодавно я отримала від неї дуже неочікувану, але приємну пропозицію – стати хрещеною для її наймолодшої дитини. У квітні плануються хрестини”, – розповіла Лариса.

Вже зараз наша добродійка будує плани на майбутнє – попри все залишатися у рідному місті і волонтерити. Сподівається, що місія Клубу Добродіїв не завершиться ніколи – бо допомагати дітям і одне одному, це найважливіше, що повинні робити люди.