Історія добродійки: Даша Чиж

Героїня історії витончена, завжди усміхнена дівчина з потужною енергетикою, що може збити з ніг. Вона представниця того самого покоління Z, на яке направлена вся увага брендів. Всі хочуть дізнатись, що їм цікаво і як полонити їх серце.

А чи цікава їм благодійність? Які вони, волонтери покоління Z, читайте в історії добродійки Даши Чиж, яка у свої 20 років потужно підсилює «Клуб Добродіїв» письменницьким та креативним талантом!

Я люблю багато працювати

Коли я переїхала з маленького містечка у Київ і вступила до ліцею, то зрозуміла, що не хочу повертатись, а хочу жити і продовжити навчання в столиці, мати кар’єру.

У порівнянні з освітою у невеликому містечку, в ліцеї було дуже велике завантаження, але з того часу я звикла жити в такому мультизадачному темпі. Навіть тоді, коли тобі здається, що не реально все встигнути, насправді — ти можеш це зробити. А потім озираєшся та дивуєшся, як тобі це вдалось і з’являються сили робити ще краще та більше!

Писати — то любов!

Секрети гарного тексту для мене у любові до своєї справи та щирості. На тексти мене надихають люди. Вражає, як вони проявляють себе у різних ситуаціях, як щиро дивуються, як реагують на запитання або позитивні відгуки про їх роботу. Хочеться писати для них щось неймовірне.
Текст, який не відгукується моєму власному досвіду, який мені не цікавий, писати не буду. Читач однозначно помітить нещирість. Через те особливо люблю писати тексти для «Клубу Добродіїв» про дитячу емоцію — щирості тут хоч відбавляй.

Та й загалом, тексти — мій вічний двигун любові та ресурсу!

«Клуб Добродіїв» — мій перший та єдиний

Я хотіла допомагати не просто коштами, а давати щось більше — власний ресурс. Мені цікаво було працювати у сфері комунікацій і моя наставниця порекомендувала спробувати «Клуб Добродіїв». Власне самої рекомендації мені було достатньо, але прочитавши місію фонду я зрозуміла, що це дзинь!

Дуже добре пам’ятаю, як Марічка (засновниця фонду Марія Артеменко — ред.) сказала мені, що благодійність — це добрий наркотик, на який ти обов’язково підсядеш. І так дійсно сталося: відколи я прийшла 1 червня 2019 року, я і досі з Клубом.

Думаю, якщо ти не можеш давати грошима або віддавати якимись речами, то круто давати свою енергію, свій розум, вміння і навички і тим самим допомагати.

У волонтерстві головне метч у цінностях

Перша порада, як вибрати організацію для волонтерства — цінності організації мають вам відгукуватись.

Я з «Клубом Добродіїв», тому що переконана — кожна дитина заслуговує на те, щоб її любили і приймали такою, якою вона є. І це повинні їй говорити з дитинства. А дітям, у яких немає батьків, дуже складно рости без підтримки та любові.

Для мене дуже цінний той факт, що «Клуб Добродіїв» не просто допомагає одягом, речами. Тут навчають дітей, розвивають їх навички, фонд постійно знаходиться в контакті з дітьми, і їх наставники регулярно їздять і приділяють дітям увагу. Малечі важливо знати, що їх поважають. Такі цінності мені дуже імпонують.

Волонтерство — це розкіш

Перший міф про волонтерство, який швидко розбився — волонтерство потребує багато часу. Насправді, ти маєш займатися цим тоді, коли відчуваєш, що маєш енергію, і виділяти на це стільки часу, скільки можеш. Тут немає бажаних KPI, рівня, якого ти зобов’язаний досягти тощо.

Волонтерство — це розкіш займатись тим, чим ти хочеш і коли маєш час.

У нашому житті не вистачає стабільності

«Клуб Добродіїв» — це моя стабільність. Я стала більш відкритою до людей, нових активностей та видів діяльності. До пандемії в Клубі проводилось багато івентів для волонтерів, ми частіше бачились. Це потужна спільнота, де твої цінності метчаться з цінностями інших людей, і ти можеш поділитися з ними усім без страху, що тебе не зрозуміють.

Якщо я відчуваю спад енергії, то «Клуб Добродіїв» — саме те що, додає мені сил і наповнює мене.

Вигорання? Ні, не чула.

По-перше, мені 20 років, яке може бути вигорання? У мене ніколи не було відчуття, що мені потрібно зробити паузу у волонтерстві чи роботі.

Але це нормально, що іноді потрібно зробити перерву, якщо ви не відчуваєте ресурсу, а потім повернутися до улюбленої справи і благодійності.

Не потрібно думати, що якщо ти зараз не можеш допомогти, то потрібно розривати стосунки і покінчити з волонтерством. Це просто перерва і ти можеш спокійно повернутись через деякий час.

Я помічаю приклади добра: маленького і великого, спостерігаючи за своїми батьками

Вони є моїм головним прикладом добродійства. Завжди відгукуються, якщо комусь з рідних потрібна допомога чи підтримка, закуповують ліки, продукти, допомагають грошима.

Мені здається, що в наш час ми так зациклені на собі й своїх справах, що увага — це головна цінність. Приділити увагу другу, незнайомцеві, дитині, бабусі, батькам — це і є прекрасний приклад добра!

Якби я могла подарувати всім людям щось, я б обрала…

Любов. Треба з любов’ю до всього відноситись — до людей навколо тебе, до справи, якою ти займаєшся.

Я вважаю, що пандемія принесла для кожного своє — комусь любов, комусь смуток. Але карантин дав змогу зупинитись і зрозуміти власні істинні бажання, усвідомити, де ти зараз знаходишся і куди хочеш рухатись, щоб щастя та любові в житті стало більше!