Історія добродійки: Анастасія Сохацька

Маркетолог за освітою, добродійка — за покликанням

Все це про нашу Настю Сохацьку. За 13 років волонтерської діяльності, дівчина змогла не тільки допомогти дітям у складних життєвих ситуаціях, а ще й зростити нове покоління волонтерів. Які ж її суперсили, що є найскладнішим в роботі волонтера та як віднайти справжніх, готових ділитися своєю енергією та любов’ю людей — розказала в інтерв’ю координаторка львівського Клубу Добродіїв.

Основна цінність: якщо ти маєш щось у житті, дуже круто цим ділитися

Більшу частину свого життя я є «пластункою». Коли створювала гурток, мені було лише 17 років. Я ще не могла точно визначити його мету та зрозуміти, що саме діти візьмуть собі і залишать для життя. Більшість знайомих не розуміли мого захоплення, тому часто запитували: навіщо я витрачаю стільки часу на це, їжджу по таборам, сплю в наметах? Для мене щастя полягає в розумінні того, що я змінюю світ. Але це прийшло не одразу.

Повністю для себе відповідь я отримала лише тоді, коли моя вихованка — Соломія, яка зараз є супердобродійкою, набрала вже свій гурток і в описі написала такі рядки: «Я їх виховую не для того, щоб вони стали суперкрутими пластунками. Моя основна мета — це стати для них подругою, яка допоможе їм вирости хорошими, чесними, добрими та справедливими людьми, які будуть допомагати іншим».

Ось так я зрозуміла, що вклала у свій гурток основну цінність.

Коли ти можеш свій внутрішній ресурс подарувати ще комусь, тоді любов всередині тебе множиться

Знайомство з Клубом Добродіїв

Наша сім’я пластунів постійно розширювалася ініціативними дівчатами та хлопцями, які мали достатньо енергії долучитися до інших, довготривалих проєктів. Першим кроком на зустріч «Клубу Добродіїв» став пошук такої форми співпраці, де б ми могли бути корисними та реалізували себе як спільнота.

Упродовж двох років ми спробували попрацювати з Центром підтримки дітей в складних життєвих обставинах. Але ним опікувались різні організації та спільноти, необхідно було створювати собі графік відвідування і ми зрозуміли, що хочемо чогось більш системного і результативного.

Саме тоді зійшлися зорі й спільна знайома порекомендувала мене операційній менеджерці «Клубу Добродіїв» Лізі. Ми зідзвонилися, і з перших слів нашого спілкування я зрозуміла, що це саме те, чого я прагнула ці два роки. Наша розмова проходила в дуже вільній та дружній атмосфері і стало неочікувано, коли згодом Ліза написала: «Вітаю, ми серед усіх обрали саме тебе!». Виявляється, то була не просто розмова, а співбесіда 🙂

Любов з першого погляду 

Вагання та питання щодо вступу в «Клуб Добродіїв» відпали самі собою, коли мені сказали заповнити форму. Пам’ятаю, я відкрила її і в одному з питань треба було назвати свою суперсилу. Тоді я сказала, що моя суперсила — це любов,  я ніколи не перестаю вірити в людей, навіть якщо сильно розчаруюсь або обпечусь. І потім, коли на сайті фонду Добродіїв я прочитала їх основні цінності, першою з яких була любов, я переконалась, що не прогадала.

Волонтером може бути кожен, але треба бути готовим

Відповідь на запитання бути добродієм чи ні — залежить лише від твого внутрішнього бажання. Волонтерство не завжди про світло і красу. Дуже часто це є і виснаженням, і деморалізацією. Треба бути готовим витрачати свій внутрішній ресурс та час не на себе. Коли ти втомлений чи без настрою, діти це відчувають.

Тому волонтерами мають бути зрілі люди, які будуть розуміти, що треба витрати умовну кількість годин, взяти в роботу проєкт, наперекір особистій та робочій сфері.

Коли створюєш свою систему волонтерства, з’являються правила

Під час відбору людей до співпраці я використовую своє золоте правило — проігнорувати кандидатів 🙂 Суть полягає в тому, що при першому контакті я даю всю необхідну інформацію про фонд, варіанти, ким би він чи вона хотіли себе бачити, а далі залишаю людину з цими думками. Намагаюсь першою не дзвонити і не писати, адже кожен сам має прийняти сильне свідоме рішення, не на емоціях, щодо внутрішньої готовності та потреби.

Ті, хто залишаються і відписують — готові одразу занурюватись у роботу. Мені завжди дуже цікаво спостерігати, як новенькі добродії радіють тому, що вони роблять, це дуже надихає та мотивує всю команду.

Дуже важливо, щоб людина була готова робити крок назустріч і вкладати свій ресурс

Кожну поїздку ми намагаємось наповнювати сенсом

Зазвичай,  коли ми приїздимо до дітей в дитячі будинки, теми для крутих проєктів випливають самі собою. Ми майже одразу можемо оцінити обстановку і зрозуміти, що дітям потрібно саме зараз.

Наразі стартували із двома проєктами:
«Вступ до IT» з елементами робототехніки, який починається як гра та поступово переходить в можливість крутого заробітку;
«Сексуальне виховання», який дає можливість дізнатися про особисті кордони кожного, про розуміння свого тіла, про особисту безпеку, про захист.

Здебільшого керуємося тим, що відбувається в суспільстві і що дітям буде корисно. Тому що головною метою «Клубу Добродіїв» — дати кожній дитині шанс на успіх, показати можливості, які відкриті для неї. Через це більше розумієш цінність та важливість цього процесу і хочеш не розчарувати дітей.

Твоя робота і твій вклад буде неоціненним, коли він буде не в шкоду тобі

Діти відчувають, коли ти маєш на них силу і коли не маєш. Тому порада всім добродіям: у першу чергу наповнювати себе, щоб ти міг віддавати якомога більше. І не потрібно цього соромитися.

Мене часто запитують, як я відновлююсь чи не вигораю. А я просто звикла, що в моєму житті є Пласт, а тепер і «Клуб Добродіїв». Коли волонтерство — це частина твого життя, як сніданок зранку, то ти і не відділяєш це в щось окреме від себе.

Стереотипи у волонтерстві

Особливо з таким не зіштовхувалась. Звісно, дівчатам говорять, скільки можна бавитись із чужими дітьми, час своїх заводити. А чоловіки, які долучаються до нашої роботи, можуть зізнатися, що важко заходити до дітей. І це все ок. Є люди, яким простіше, яким легше. Залежить від багатьох факторів і навіть роботи.

Напевно, найбільший стереотип — все має робити держава. Своїм прикладом роботи в Клубі ми хочемо показати більшості людей, що перекладати всі обов’язки на державу, не зовсім правильно. Ми робимо добрі справи та отримуємо таку круту віддачу, заряджаємося позитивом і почуваємося прекрасно від того, що ми корисні.

Будую роботу так, щоб впливати на зміни системно

Мабуть, однією з моїх поганих рис є те, що я завжди вважаю, що ми робимо занадто мало. З року в рік бачу потреби дітей і тоді з’являється якесь відчуття несправедливості, що так не має бути. Було б дуже добре, якби ми переймали досвід успішних країн, де громадські організації беруть на себе функції держави і стають її партнерами. Це було б значно ефективніше та швидше.

Саме тому намагаюсь роботу нашого осередку «Клубу Добродіїв» будувати таким чином, щоб всі зміни відбувалися системно і приносили бажані результати та зміни. Впевнена, ми вже впливаємо на багато процесів, тому однозначно  будемо рухатись у цьому напрямку.

Будь іскрою, якщо вмієш бачити багаття

Мені хотілося б побажати всім волонтерам любити і вірити в те, що ми робимо. А ті, хто в роздумах стати добродієм чи ні — краще спробувати і пошкодувати, ніж не спробувати.

Історію записали Алла Заровна та Ольга Швайко