Ставай амбасадором Місця Сили!
Підсиль своїм донатом унікальний простір від Клубу Добродіїв для відновлення та розвитку стійкості підлітків під час війни.
Усі кошти будуть спрямовані на функціонування Місця Сили.

Історія добродія: Таня Дьякова
Історія добродія: Таня Дьякова
ЗДІЙСНЮЮЧИ МРІЇ ДІТЕЙ, ПОЧУВАЄШСЯ СУПЕРГЕРОЄМ
Таня Дьякова – добродійка зі щонайменше 5-річним стажем. У головну місію свого добродійства вона вклала навчання тому, що вміє якнайкраще – любові до життя. “Якщо я кохаю, то на мільярд відсотків, якщо мені весело, я стрибаю до стелі, якщо мені стане сумно, я буду так плакати, що рівень світового океану підніметься”, – каже Таня. Ця історія саме про неї, натхненницю Клубу Добродіїв, супердобродійку ДБ “Сонечко”, бізнес-менеджерку стратегічного українського енергетичного підприємства, невтомну мандрівницю, письменницю, спортсменку, загалом наповнену по вінця особистість.
На початку була Марічка та її ідея
Усе почалося досить давно. Була Марічка (Марія Артеменко – засновниця Клубу Добродіїв – Прим.) з крутою ідеєю і ми, які долучилися. Окрім мене, це були Ярослава Новосад, Ніка Прохорчук, Наталі Фадєєва, а також велика група людей, що допомагали як фотографи, автодобродії або просто талановиті особистості, які ділилися з дітьми власним досвідом, знаннями та вміннями.
Нам все легко вдавалося, і це мене дуже дивувало спочатку. Ми без проблем могли підключати зіркових особистостей, знаходити потрібний фінансовий ресурс. Просто пишеш запит – і за кілька годин будь-яка необхідна сума збирається. Найкращі ресторани Києва приєднувалися до реалізації ідей, будучи готовими організувати обід нашим дітям. Із кожною поїздкою, виникало таке відчуття, що взагалі немає нічого неможливого, що у тебе є необмежений ресурс, бо сама ти – чарівниця.
Перша думка – забрати всіх дітей до себе
Коли малеча тебе обліплює, заціловує, повисає на шиї, перша думка – забрати всіх цих дітей до себе. Розумієш, що це така безодня, в яку хочеться пірнати. Нещодавно на тренінгу для супердобродіїв нам психолог пояснила, що це не нормально, коли ви вперше приїжджаєте у дитбудинок – і діти вибігають, кидаються на шию. Звісно, нам, дорослим, це приємно. Але найкраще, що ви можете зробити для дитини – це зняти її з себе і пояснити, що ми не знайомі, мені не комфортно, якщо ти хочеш стати ближчим, то давай спілкуватися, можливо, ми подружимося. Це дитині допоможе у житті. Якщо вона так біжить до нас, волонтерів, вона так само побіжить і до чужих людей на вулиці, а світ – різний.
Буває таке, що повертаючись після чергової поїздки, зупиняємося в полі, вибігаємо, кричимо, бігаємо – так виходять емоції, які переповнюють. Тому що справді нелегко психологічно. Це той випадок, коли ти розумієш, що докорінно нічого змінити не можеш, тільки можеш, образно кажучи, відкрити багато вікон, показати, що світ безмежний, а в ньому ти – володар свого життя.
Проект “Стериліус Брудус”
Часто, коли влітку приїжджаєш у дитячий будинок, помічаєш, що діти не дбають про чистоту, після ігор на дворі у них під нігтями вся таблиця Менделєєва. З’явилося розуміння проблеми, потім ми провели опитування і переконалися, що потрібно діяти. Наприклад, на запитання «Як часто ви чистите зуби?» отримали відповідь «Раз у два-три тижні». Так зародився проект “Стериліус Брудус”. Було декілька блоків: про гігієну, тіло та спорт, а також найтяжче – сексуальне виховання. Завдяки клініці Adonis ми полікували дітям зуби. Навчальний матеріал викладали у форматі гри.
Блок “Все про секс” ми робили з фондом “Антиснід”. Було складно, починаючи від дзвінка директору, щоб сказати: у нас ось буде така тема. Я довго працювала над собою, перечитувала матеріал, який тренерка Оля збиралася їм читати. Я червоніла, а вона сказала, що це не нормально розмовляти з дітьми про секс і називати “тичинки”, “маточки”, “знайшли у капусті”. Є термінологія, і діти мають її знати. Я почала ходити на всі лекції, які є в Києві, про секс, про виховання дівчат і хлопців – вникла в цю тему, щоб почуватися спокійніше. У підсумку діти розкрилися, ми ставили їм дуже відверті запитання, і відповіді нас трошки шокували. Звісно, я розуміла, що статеве життя зараз у молоді починається дуже рано, але я не очікувала, що настільки.
Доказ довіри і гірка поразка
Під час тренінгу “Все про секс” одна дівчинка дуже багато запитувала, потім вона підійшла і відверто сказала, що в неї є хлопець і вони думають про початок статевого життя. Через півроку ця дівчинка подзвонила мені в сльозах. “Я – вагітна, я не знаю, що мені робити, мені нема до кого йти, ти – єдина, хто може мені допомогти”, – такими були її слова. Той факт, що вона набрала саме нас, був індикатором довіри. Але ця ситуація – не тільки вираження довіри. Це – особисте фіаско: ти розмовляєш з дітьми про секс, про захист, а через півроку розумієш, що воно все десь вилетіло, навіть, може, й не влітало у ті вуха. У той момент я плакала, була дуже зла на себе. Відчуття такі, як у батьків, коли їхня дитина не виправдовує сподівань, картаєш себе, що не виховала дитину, як слід. Згодом розумієш, що це не про нас, бо ми – не батьки, ми взагалі проводимо з ними не так багато часу.
Історія сумна, але дала нам досвід. Зараз у мене це – не закритий гештальт. Ми вже розмовляли з фондом “Антиснід” про створення великого нового курсу на тему сексуального виховання.
Добродій – частина важливої спільноти
Був момент емоційного вигорання, невелика перерва. Але зараз ми знову в активній фазі і вийшли на новий рівень. Відбулося багато змін. Серед них – зустрічі для добродіїв. Як я вже казала, були зустрічі з психологом, і це прокачує. Також була зустріч, де добродії разом робили хачапурі і обмінювалися досвідом. Це важливо, адже ми з багатьма добродійками не комунікуємо взагалі.
Із Клубом Добродіїв ти стаєш частиною важливої спільноти. Тоді як у сучасному світі кожен сфокусований на собі, добродії віддають те, що мають. Дуже багато цих дівчат і хлопців стали мені близькими людьми. Діяльність Клубу Добродіїв дає розуміння, що ти віддаєш з користю.
Чим більше віддаєш – тим більше отримуєш
З боку може видаватися, що всі ми такі успішні і знайшли собі таке хобі – робити добро. Насправді це не зовсім так. Одного разу ми приїхали у дитячий будинок, влаштували пікнік і почали розповідати історії з життя. Діти жалілися, згадуючи своє минуле. І тут одна дівчинка-волонтерка розповіла свою історію. Її розповідь поставила перед усіма запитання: що краще – знаходитися у дитячому будинку або прожити таке, як вона, дитинство, з такими, як у неї, батьками. І малі сиділи з виряченими очима. А вона каже: “На сьогодні у мене є сім’я, будинок, гарна робота”. Своїм прикладом ця дівчина дала зрозуміти, що ми теж не прилетіли сюди з Венери. З-поміж людей, які йдуть допомагати, – великий відсоток тих, у яких також було непросте дитинство. Це такий обмін: чим більше ти віддаєш, тим більше ти отримуєш у відповідь.
Ми вибудували стосунки взаємообміну
Наша діяльність – це вже не про візити, навіть не про конкретні освітні програми. Ми збираємо дітей до першого класу, разом із ними готуємося до випускних вечорів, максимальний фокус – на їхню професійну підготовку, здобуття освіти. Діти з наших дитячих будинків навчаються на курсі перукарської майстерності, постійно до них приїжджають викладачі курсу фінансової грамотності, психологи, актори, ми возимо дітей на футбол. Навіть якщо йдеться про розваги, це все одно про розширення. Коли здійснюються мрії дітей, ти відчуваєш себе супергероєм. При цьому віддаючи, ми від них чекаємо відкритості, мрій, цілей і вчимо їх розуміти, що все можливо. Геть усе можливо, що ти хочеш! Просто треба сильно цього бажати і цілеспрямовано рухатися вперед.
Діяльність Клубу Добродіїв може прорости через роки
Якось я приїхала до чоловіка, якого дуже поважаю (коли я навчалася у школі, він займався самоврядуванням та реалізував багато крутих проектів). Коли я розповіла йому про нашу справу, він послухав, чим ми займаємося, та засмутився. Каже: “Тань, ви настільки круті і ресурсні дівчата, але виходить так, що коефіцієнт корисної дії від того, що ви робите, дуже низький. Адже, якби спрямувати ті всі знання, зусилля, людей, яких ви залучаєте, не на дітей із дитячих будинків, а на студентів, на талановиту молодь, результат гарантовано був би значно кращим”. Проте я не згодна, що ми обрали невдячну справу. Моя позиція – непохитна: діяльність Клубу Добродіїв – це не про сьогодні. Ми, як ті люди, що вийшли на поле і засівають. Можливо, буде спека, можливо – навпаки дощі. Але я впевнена, що дещо проростає. І це дещо може проявитися не зараз, а через роки, і змінити долі цих дітей.
Нам вдалося стати для дітей близькими людьми
Основна проблема дітей полягає у тому, що у них немає людини, яка скаже: ти – красивий, вір у себе, у тебе все вийде, запитає, чого ти хочеш, запропонує допомогти. Ми говоримо їм це, і я бачу, як це їх змінює. Вони починають усміхатися, це вже інший голос, інші вчинки. Вони ростуть, а ми маємо унікальну можливість бути поруч у цей час.
Діти нам відкриваються. Ми не вихователі, ми навіть не стільки друзі, але ми ті люди, з якими можна говорити щиро. В анкетуваннях, які ми час від часу проводимо серед дітей, є таке запитання: “Чи є доросла людина, якій ти довіряєш, з якою готовий ділитися, на кого хочеш бути схожим?”. Дуже багато дітей пишуть нас.
На добродіях тримається планета
Кожному добродію та кожній добродійці від мене – уклін додолу. Ви – чудові, ваші добрі справи повернуться у тисячному розмірі. На таких людях, як ви, наша планета тримається. Наснаги всім, сили внутрішньої, тому наша діяльність це – про стержень у середині, адже далеко не все вдається з першого разу.
Всім, хто тільки думає почати робити добро, раджу долучатися. Ви знайдете у Клубі Добродіїв можливість реалізувати поклики свого серця, свій потенціал, свою душу і команду мрії.
Історію підготувала Юлія Гуз