Мені подобається робити добрі справи, незалежно від того великі вони чи малі

Артему Сущику – 23, у волонтерському штабі Клубу Добродіїв його чіткий командний голос чути зразу при вході в будівлю. З фондом хлопець вже понад місяць, тож чітко знає, де лежать продукти, коробки, куди збирати макулатуру і як правильно вантажити запаковане. 

До повномасштабного вторгнення Артем працював на керівній посаді – виконробом на масштабному будівництві в Києві. Сьогодні ж, обʼєкти здебільшого заморожені, тож навички управління проєктами та свою силу хлопець спрямував у волонтерське русло. 

Війна мене розбудила на хвилин 15 раніше ніж мій встановлений будильник, – Артем пригадує специфіку роботи та як прокинувся 24 лютого від звуків вибухів, – Як для всіх, це було досить спонтанно, неочікувано, було певне нерозуміння, що відбувається. 

Єдине, що Артем усвідомлював напевне – не треба панікувати, варто зберігати спокій, очікувати офіційних новин та гуртуватися з тими, хто поруч. 

У мене не було наміру та бажання кудись тікати. Я взагалі така людина, що в критичних ситуаціях гарно себе опановую та можу заспокоїти інших. У мене була зібрана тривожна валіза, закуплені продукти та підготовлена карта найближчих бомбосховищ. 

У перші дні Артем звернувся до військкомату, втім через надзвичайно велику чергу, брак досвіду та досить юний вік, хлопця відправили додому. Активний та охочий допомогти Артем не розгубився та згуртувався з іншими членами студентського самоврядування свого вишу. 

На початку березня, коли у Києві було максимально неспокійно, ми робили коктейлі Молотова, забезпечували місцеву самооборону, допомагали зібратися та евакуюватися тим, хто вирішив виїжджати. Ми, були цілком готові “зустрічати” непроханих гостей, у разі такої потреби. 

Після найтяжчого березня для всіх українців та деокупації Київської області, Артем поїхав навідати батьків на Рівненщину, а коли повернувся до столиці, майже одразу став постійним волонтером Клубу Добродіїв. 

Сюди мене привела жага до допомоги. Я дізнався, що потрібні “руки”, аби щось вантажити, збирати,  тож відразу зрозумів, що можу бути корисний. Вирішив допомогти, чим можу і точно не жалкую про це. 

Навіть коли штаб змінив локацію та переїхав у більш віддалене від домівки Артема місце, хлопець не залишив звичку волонтерити у вільний час, приходить на “зміну” через день та щоразу працює по 3-4 години. 

У штабі ж робота кипить, щодня волонтери збирають десятки посилок для родин, які опинилися на межі виживання та мають потребу навіть у найнеобхіднішому. 

Думаю, що допомагаючи зараз всі відчувають приблизно одне і те саме, – ділиться своїми відчуттями Артем, – Мені подобається робити добрі справи, незалежно від того, великі вони чи малі. Я однаково тішуся і дням, коли ми відправляли 10 посилок, і тим, коли приїжджають працівники Нової Пошти, дивлячись на обʼєм, розуміють, що все не поміститься в одне авто”.

Від початку повномасштабної війни Клуб Добродіїв допоміг понад 25 000 дітей, чиї родини залишились без можливості придбати навіть базові товари. Фонд підтримує продуктами, дитячим харчуванням, базовою дитячою гігієною, а також до кожної посилки додає прості радощі дитинства – олівці, фломастери, альбоми, аби діти мали можливість займатись звичиними для них справами у цей темний час. 

 

Історію підготувала Анастасія Куліченко