Лілія, 32 роки, проживає в Києві, народилася в місті Лубни, Полтавської області 

“Волонтерство – це моя потреба. Квіти треба садити там, де боляче”

“Я народилася вже після незалежності України, вирішила, ага, якщо країна вже незалежна, то можна народжуватися”, – сміється Лілія. 

Вона народилася у невеликому місті на Полтавщині, але вже тривалий час проживає у Києві. Сама про себе говорить, що вона людина землі, а всі географічні метрики – це лише умовності, на які люди звертають дуже багато уваги. 

Найбільшим захопленням у житті Лілії є психологія – і це також її професія. Всю свою кар’єру вона працює з дітьми, спочатку у садочку, потім у школі, а зараз – у спеціалізованому санаторії №7. Зізнається, що робота її надихає, наповнює, дає можливість розвиватися. Лілія дуже любить творчість у всіх проявах,  шукати ресурси для наповнення, зараз опановує напрям арттерапії. 

“Чим більше людина знає ресурсів, які її наповнюють – тим краще. У 2019 році я прихистила собаку – це також мій ресурс відновлення, йому три роки, він абсолютно рудий і його звати Шпінат. Прогулянки з ним – це круто. Друзі – це неймовірно. Люблю малювати, із задоволенням відвідую нові місця. Нещодавно познайомилась з компанією, яка проводить квести по місту Києву. І це дуже круто наповнює і відновлює”, – каже вона. 

 “А ще – я дуже люблю спілкування зі своєю донькою. Оце надихає мене найбільше”, – зізнається героїня. 

Лілія – волонтер з досвідом. Ще будучи студенткою допомагала в дитячій лікарні Охмадит, разом з командою друзів організовували концерти чи чи просто спілдкувалися: “Там я вчилася волотнерити”. Потім добродійка приєдналась до волонтерства у Social harmony. Волонтерські ініціативи трішки   призупинив карантин, часто просто не вдавалося доїхати до локації. 

Після початку повномасштабного вторгнення добродійка спочатку пішла плести маскувальні сітки для захисників та шукала додаткові можливості волонтерства, зареєструвалася в тому числі і за анкетою Клубу Добродіїв. 

“Волонтерство – це моя потреба. Це можливість спілкуватися з різними людьми. Спілкування – це один із способів наповнення саме для мене. Тому, коли я приєднуюсь до команд волонтерів, я не лише допомагаю іншим людям, але й наповнююсь сама. Можливо, це трішки егоїстично звучить, але це правда”, – каже вона. 

Лілія каже, що Клуб Добродіїв став для неї відкриттям. Вона була під дуже великим враженням від того, як фонд зростав і масштабував свою роботу. 

“Я досі жалкую, що я не скористалася можливістю познайомитись з людиною, яка створювала Фонд. Сподіваюсь, цю ланку заповню. Дуже хочу почути саме від керівниці Клубу Добродіїв цю історію – історію створення цього добра”, – зізнається добродійка. 

За її словами, спираючись на власний досвід волонтерства у різних організаціях, Фонд відрізняється від багатьох інших – людьми. Командою, яка тут працює: “Одного разу, коли я прийшла на склад збирати посилки, мені на зустріч виходить одна з дівчат – менеджерів. Вона йде з посмішкою і каже: «Я вас так рада бачити», а в неї така щира посмішка, ніби зі світла і мене це так приємно вразило. Ця зустріч була така важлива для мене. Але ім’я її не назву, хай це буде загадкою”, – сміється героїня. 

Лілія каже, що особисто вона вважає, що  ніколи не буде такого часу, коли волонтерство не потрібне буде. Бо волонтерити можна по-різному: саджаючи квіти, допомагаючи людям у віці та інші речі.

Героїня щиро сподівається на те, що скоро закінчиться війна та всі будуть волонтерити не у відповідь на агресію, а для розвитку, створення, набуття й процвітання нашої країни. 

Всім, хто не може зробити перший крок на шляху до волонтерства, пані Лілія радить, добре обдумати і спробувати. 

“Якщо сподобається – продовжуйте, якщо ні, відмовляйтесь, але головне – не стійте на місці, рухайтесь”, – каже вона.