“Коли опрацьовую заявки на термінову допомогу, хочеться зробити все якомога швидше. Я знаю, як це  – чекати таку допомогу”. 

Добродійка Анна Моісеєнко вже понад пів року працює у верифікаційному центрі. У Клубі Добродіїв вже існує маленька традиція, волонтерами стають ті, хто сам звертався за допомогою. Анна не стала винятком.

“У січні 2023 року я звернулася за допомогою до Клубу Добродіїв. Разом з двома дітьми ми вимушено виїхали з смт Пісочин на Харківщині. Оселилися в Полтаві. В час, коли ти опинився абсолютно без усього, а ми виїжджали з тим, що могли нести в руках, отака допомога від людей, фондів, вона просто неоціненна”, – розповідає добродійка.

Анна має двох дітей  – 5 та 11 років. Довго не вірили, що треба буде покидати власний дім.

“Перший тиждень повномасштабного вторгнення ми провели у підвалі на власному подвір’ї. Все сподівалися, що скоро все минеться. Але з кожним днем ставало все голосніше. Над нашим селищем розверталися російські літаки, які летіли бомбити Харків. Останньою краплею стало, коли ворожий літак впав зовсім поруч. Ми зрозуміли – треба вивозити дітей. У Харків на евакуаційні потяги ми не могли потрапити. Допомогли волонтери, забрали з дому. У нас немає родичів десь, окрім Харківщини, тому вирішили далеко не їхати. Зупинитись в Полтаві”, – розповідає жінка.

Пережитий досвід переселення та отримання гуманітарної допомоги, підштовхнули добродійку до активних дій –  заповнила заявку на сайті Клубу Добродіїв, щоб стати волонтером. Так я і потрапила до команди фонду.

“Я працюю у верифікаційному центрі, перевіряю інформацію про благоотримувачів, провожу звірки документів, передаю всю інформацію до складу та займаюсь електронними накладними. У день, коли отримуємо заявки, то працюю якомога більше, дуже хочеться допомогти швидше”, – каже Анна.

Добродійка зізнається, її робота їй подобається. Інколи емоційно важко даються розповіді родин,які потребують допомоги: “ Я не думаю, що місія фонду колись себе вичерпає. Життєві обставини родин з дітьми – коли родини мали все і все втратили – це найбільш важкий процес у моїй роботі, про це читати. Тим більше, коли я також у такій ситуації, це важко”.

Раніше Анна працювала у банківській сфері. Зараз займається дітьми і волонтерством.

Найбільше мріє повернутися додому,  повернути дітям спокій, дитинство. І діти просяться.  Але вдома спочатку прилітає ракета, а потім лунає сирена. Дуже близько до ворога.

“Повномасштабне вторгнення продемонструвало мені, що я прагну якихось змін. Для себе. Бо десь я себе загубила. Планую опанувати нові знання та можливо професію. Хочеться просто далі щасливо проживати своє життя”, – ділиться вона.