“Я приєдналась у якості волонтера, а потім як майстра у проєкті “Спільно” (Це проєкт для розвитку дітей та підлітків, які під час війни перебували в столиці, реалізовувався за підтримки ЮНІСЕФ – ред.), – каже добродійка.

Аліні Борисенко – 36 років, вона професійна художниця. Найбільше любить творчість, природу й танцювати. 

“Я дуже люблю природу, їздити кудись за місто, ходити в походи. Люблю танцювати. Похід на гарну дискотеку – він дуже корисний. В моєму оточенні дуже багато творчих людей і завжди поруч дуже багато мистецьких заходів – це мене наповнює”, – розповідає вона.

До повномасштабного вторгнення росії, окрім своєї творчості, Аліна часто проводила приватні уроки малювання для дітей. Але бойові дії змусили змінити діяльність, відчула поклик до волонтерства. 

“На початку повномасштабного вторгнення подруга рекомендувала мене проводити волонтерські заняття для дітей. І вже у травні 2022 року я відчула, що маю ресурс та бажання проводити такі заняття офлайн. І також подруга мені розповіла про проєкт “Спільно”. Я зателефонувала організаторам і так приєдналась”, – каже дівчина. 

Аліна Борисенко зізнається діти і підлітки  – надихають, допомагають розвиватися. 

“На майстерках вже я сама почала розробляти свої майстер класи, підлаштовуватись під дітей, бо групи були різні за розмірами. Але це було класно, бо склалась дуже творча команда волонтерів – молоді і натхненні. Для мене це творча дія, як і те, що ми робимо з дітьми. Це і творчий ресурс, і ресурс допомоги, бо будь-яка творчість для мене  – це терапія”,– каже добродійка.

Добродійка у Фонді вже працювала на багатьох проєктах, зараз долучилась до команди по проєкту соціоемоційної підтримки у Київській області. Мисткиня переконана, що місія Клубу Добродіїв себе не вичерпає. Якщо не буде потреби у волонтерстві, то у діяльності–творчих освітніх проєктах запит буде завжди. Творчість завжди потрібна для життя і розвитку, як для дитини, яка навчається, так і для викладача, який навчає. 

І точно завжди потрібні будуть волонтери. У Аліни свій секрет, як приєднатися до волонтерства: “Спробувати. Просто спробувати. А може й ні, але якщо це ваше? Я також вагалась. А раптом не вийде? Я ж не професійний викладач. Але пішла і спробувала, і гарно вийшло. Я розвиваюсь з цим. Це мене захоплює і надихає, бо це щиро. Я не хочу припиняти волонтерство, бо я відчуваю щирі емоції. У дітей я вчуся, згадую те, що вже забула. Окреме задоволення  – працювати з командою Клубу Добродіїв. Це надихає рухатись далі.